понеділок, 31 березня 2014 р.

Кав’ярня на розі



Кав’ярня на розі
Оксана Сайко
Кожне місто чимось пахне. Місто Лідки пахне дощами. Так сказав Арсен. Щоправда, тоді Лідка ще не знала, що то Арсен. А потім він поцупив у неї книжку. Зрештою, так все і почалося.
Лідка працює в кав’ярні свого дядька («Кав’ярні на розі»). Коли в школі складали випускні іспити, вона хворіла, а коли видужала – було вже пізно. Тож дядько Роман сказав, що цей рік Лідка може попрацювати у його кав’ярні. І тепер дівчина тиждень працює кельнеркою, тиждень вчиться – займається математикою з репетиторкою. Тато колись хотів стати економістом, але в нього не вийшло, тож Лідка погодилася втілити його мрію.
Дядько Роман розказав Лідці, що вони з Арсеном колись були друзями. А потім закохалися в одну дівчину, і вона вибрала Арсена. Дядько не знає, що було потім. Лідка хоче знайти Арсена, щоб дізнатися подальші події і повернути книжку.
Арсен зустрічає Лідку на вулиці. Після цієї зустрічі вона часто його провідує. Арсен збирає забуті книжки. Він їх «рятує» від остаточного забуття. Щоправда, в досить оригінальний спосіб: забирає, краде в людей, знаходить у магазинах. У нього назбиралася уже досить велика бібліотека.
Лідка також краде книжку в Арсена – з благородною метою: хоче зблизити його з дівчиною, якій він колись цю книжку подарував і про яку говорив дядько Роман. Але виявляється, що Ілона вже померла.
Щоб повернути своєму життю сенс і подарувати знайденим книжкам нове життя, Арсен збирається заснувати бібліотеку забутих книжок, а Лідка йому допомагає. Вони нарешті щасливі! Лідка розуміє, що, хоч вона і пообіцяла татові стати економістом, вона цього не зробить. Математика не захоплює її так, як її репетиторку, а її справжнє захоплення – це книжки.
Щасливі й постійні відвідувачі кав’ярні. У їхньому житті також стаються зміни. Отець-богохульник збирає старі ікони. Поет-невдаха надрукував свою книжку і перестав бути невдахою. Мірка нарешті засміялася. А кухарка Нелька починає зустрічатися з учителем музики, якому подобається і Нелька, і її юшка. Головне, що синові Нельки, Юркові, також сподобався вчитель музики. Він навіть збирається вчитися грати на флейті.
Нам усім треба брати приклад з героїв «Кав’ярні на розі» і бути щасливими.
Арсен знайшов сенс у житті. І, думаю, у всіх-всіх є своє призначення. Можливо, ваше покликання – бути видатним спортсменом, написати книжку, яка змінить життя сотням людей, а може – створювати сімейний затишок. Та що б це не було, ми все життя до нього йдемо.
Треба здійснювати свої мрії, не чиїсь. Бо якщо робити щось не задля задоволення, а через почуття обов’язку, то ви ніколи й не дізнаєтеся, яке ваше призначення, в чому сенс вашого життя…

Нагадую: мої відгуки можна також читати у блозі про дитячу літературу «Казкарка», у рубриці «Книжки».

вівторок, 18 березня 2014 р.

Код Ромео і Джульєти

Код Ромео і Джульєти
Фобі Стоун
The Romeo and Juliet Code
Phoebe Stone
Як почувається дитина, яка живе у родичів і відчуває, що від неї щось приховують? Особливо якщо ця таємниця стосується її батьків. Та ще й під час Другої світової війни. Вона відчуває сум і образу. А якщо трохи змінити питання? Якщо врахувати, що буквально через коридор живе хлопець, який тобі подобається? Все одно – сум і образу, – скажете ви. Але Фелісіті (Фліссі) Баттаб Бадвін, британська дівчинка, яка через війну тимчасово живе в Америці, так не почувається. Вона не ображається, але скучає за батьками. І хоче завоювати довіру Дерика, того самого хлопця. Він хворів на поліомієліт, і тому у нього не працює ліва рука.
Фліссі з Дериком пробують розгадати таємничий код у листах, які отримує дядько Фліссі. І зрештою їм це вдається: виявляється, що Денні та Вінні, батьки Фліссі, – насправді секретні агенти, які допомагають людям тікати з Британії. (Ви ж пам’ятаєте, що триває війна?)
Дівчинка сердиться, що батьки їй не сказали, чим займаються, та водночас дуже переживає за них. Та те, що Денні та Вінні – секретні агенти, не єдина таємниця «Коду Ромео та Джульєти». Хочете дізнатися, чому Фелісіті лишилася у США – читайте книгу. Не лише тому, що вона зрозуміла, що подобається Дерику…
Мені дуже сподобалася ця ніжна, водночас сумна і весела книжка про переживання британської дівчинки під час Другої світової війни. У мене із Фелісіті багато спільного: ми обидві дуже любимо читати, їсти цукерки, особливо шоколадні, і переїхали в Америку з іншої країни.
Сподіваюся, вам також сподобається ця книжка.


P.S. Я б хотіла, щоб ви ділилися зі мною роздумами про книжки. Може, порадите щось цікавеньке? Я чекатиму.

четвер, 13 березня 2014 р.

Крок до здійснення мрії



Пам’ятаєте, я недавно писала про книжку Дженніфер Л.Холм «Черепаха в раю»? А минулого тижня авторка приїжджала до Університету Джорджиї. Там вчиться моя подруга, Оксана Лущевська. Вона переклала з української частину мого допису про «Черепаху в раю» і представила її на зустрічі з Холм.


 Ось так виглядає авторка "Черепахи в раю"
Мені дуже приємно, що авторка однієї з моїх улюблених книжок про мене дізналася. Їй сподобалися мої слова про те, що «рай для кожного свій. Та у всіх наших «раїв» є спільна риса: де б ми не були, ми хочемо в наш рай. Подумайте, де ваш рай».
У кожного з нас є мрія. І щоб здійснити її, треба працювати. Перший крок до своєї мрії зробити неважко. Моя мрія – стати журналістом, щоб мене чули. Це був мій перший, ні, другий крок. Першим був цей блог.
Якби я могла, то взяла б у Дженніфер Холм інтерв’ю. Я дуже сподіваюся, що в університет, у якому я буду вчитися, теж будуть приходити відомі письменники.
Мені просто дух захопило, коли я побачила моє фото і мої слова з презентації. Хочеться, щоб у моєму житті було багато таких моментів.

Я хочу подякувати Дженніфер Л. Холм за чудову книжку. Секрет: скоро буде продовження! До речі, я дуже люблю, коли письменники пишуть кілька книжок про тих самих героїв.
Ще хочу подякувати Оксані Лущевській за те, що завдяки їй мій голос почули.
Ну і, звичайно, дякую вам, мої дорогі читачі! Якщо ви це прочитали, то я і мої слова для вас щось значать.
До речі, мій рай – бути з сім’єю, друзями і книжкою. :)

середа, 12 березня 2014 р.

Країна двійників


Скоґландія
Кірстен Бойє
Ця історія – про хитрість, таємниці та двох принцес. Я чергуватиму розповіді про Малену та Ярвен, поки ці дві історії не зіллються в одну.
Ярвен та її найкраща подруга Тіна беруть участь у кастингу на роль у фільмі. Там купа дівчат, але, як на зло, вони вибирають Ярвен. Дівчина вважає, що мама їй не дозволить. Та «мама» їй дозволяє. Насправді ж то не мама, а кіношники, які зробили щось із її телефоном.
Кіношники забирають Ярвен у Скоґландію, де вона робить вигляд, що вона – принцеса. Ярвен думає, що справжня принцеса про це знає, та що це – просто останній тур кастингу. Насправді ж це частина карколомного плану.
У Скоґландії революція. Північ хоче ті самі права, що є у Півдня. Тато Малени, колишній король Скоґландії, хотів дати їм ці права. Та до влади прийшов Норлін, дядько Малени. І він не хоче не те що давати Півночі права, планує припинити зв’язок з Північчю і надіслати туди війська. Малена та її друг хочуть допомогти Півночі.
Ярвен уже досить довго живе з кіношниками та віце-королем Норліном, коли вона підслуховує дві розмови та вирішує втекти. Саме тоді Малена та її товариш викрадають її. Вони не знають, що вона також проти Норліна, та згодом довідуються. Після того вони діють усі разом.
На цю компанію чекає багато несподіванок та небезпечних пригод, але в кінці добро перемагає, і всі дізнаються, що Ярвен – двоюрідна сестра Малени, також принцеса.
Як ви, мабуть, здогадалися, в цій книжці багато таємниць та несподіваних поворотів сюжету. Саме тим-то вона і цікава. Як на мене, книжка без несподіваних поворотів – це як детектив без таємниць.
Цю книжку ми купили ще позаминулого літа, коли були в Україні. Вона лежала на поличці, лежала. Ну, правда, я один раз брала її до рук, але мені не пішло. А цього разу – взяла, прочитала і не пошкодувала. А після «Скоґландії» прочитала ще й «Медлевінґерів» тієї ж таки Кірстен Бойє. Дуже вам раджу.