понеділок, 30 березня 2015 р.

Майбутнє наших душ



Володимир Арєнєв

«Душниця»

 Результат пошуку зображень за запитом "душниця"
Чимало популярних підліткових книжок зараз – антиутопії та дистопії. І дія в багатьох відбувається в майбутньому. Згадати хоча б «Голодні ігри» Сюзанни Коллінз, The Selection Kiera Cass, The Maze Runner James Dashner, «День сніговика» Дзвінки Матіяш. Серед них і і «Душниця» Володимира Арєнєва, про яку йтиметься далі.
Життя головного героя – Сашка – змінилося, відколи помер його дідусь. Відтепер хлопець навіть у школу ходить із кулькою, в якій міститься дідусева душа. У світі Сашка душі померлих ховають у кульки. Близькі померлого вибирають кульку, яка нагадує його за характером. Кращі кульки коштують більше: дорожчий матеріал, багатша оздоба, довше не здувається.
Дідусь Сашка був поетом. Молодим він утік з півострова, де живуть «дикуни», які не хочуть приймати звичаї з кульками. Сашко не був дуже близьким із дідусем – можливо, тому що дід не був відкритою людиною, а може, тому що хлопець його не розумів і не особливо намагався.
Потім, коли Сашко готує доповідь про дідуся в душницю[1], він починає його краще розуміти й відчуває, що дідусеву душу треба випустити з кульки. Саме так він і робить.
Книжка наштовхнула мене на роздуми. Зокрема – про душі. Мені не сподобалася ідея душниці з кульками. Мені здається, що душу треба відпускати. Зрозуміло, що деяким людям хочеться, щоб їхні близькі були з ними, але душам треба давати вибір. Якщо вони хочуть лишитися, то можуть залишитися і підтримувати сім’ю морально, а якщо хочуть, то можуть піти. Можуть піти, а потім повернутися. Немає сенсу тримати їх примусово. Я б не хотіла, щоб моя душа була в кульці, а ви?


[1] Душниця – захищена душеловами і охоронцями будівля, де зберігаються кульки з душами. Туди здають кульки після того, як вони побудуть трохи з родичами.

Немає коментарів:

Дописати коментар