неділя, 29 листопада 2015 р.

Голосна тиша



140 децибелів тиші
Андрій Бачинський
Я тепер і українською деякі блоги буду писати, використовуючи шкільний питальник. 
Щоб було легше зрозуміти зміст, ось питання:
1.  Що ви думаєте про книгу?
2.  Яка найцікавіша частина(и) у книжці?
3.  Чи хотіли б ви бути героєм цієї книжки?
4.  Кому б ви рекомендували книжку?
5.  Який персонаж вам подобається/з ким ви себе асоціюєте?
6.  Як ви думаєте, чому автор вибрав саме цю назву?
7.  Чи подобається вам обкладинка?

    На мою думку, ця книжка дуже гарно написана і дуже глибока. Вона точно і правильно розповідає, як це було б, якби хтось втратив слух, здатність говорити і сім’ю одночасно.
Деякі найцікавіші моменти: коли Сергій подружився з Яринкою; коли Сергій грав на фортепіано посеред вулиці, і його почув професор. Ще мені сподобалося, що Сергій був такий відданий Яринці, що утік із інтернату, щоб її знайти і врятувати.
    Я б не дуже хотіла бути на місці Сергія в цій історії, враховуючи те, що він втратив слух, не міг говорити, і його сім’я загинула. Але його світ такий самий, як і наш… Хоча… навпаки. Наш світ (мій та ваш) зовсім не схожий на Сергіїв. На перший погляд, вони схожі, чи навіть однакові. Та якщо подумати про це трохи більше, то розумієш, що насправді світ Сергія – це інтернат. Це той світ, до якого він звикає після того, як поїзд змінює його життя. До аварії світи все ж більше схожі, хоча Сергій та його батьки – музиканти. Музика – це свій (своєрідний) світ. Коли ти граєш, ти переносишся в еру, місце появи мелодії. Ти переносишся в час, коли композитор написав музику. Ти відчуваєш радості та печалі мелодії та композитора, які передає інструмент. Коли ти граєш, ти стаєш одним цілим зі своїм інструментом. (Якщо ви займаєтеся музикою, то вам, мабуть, знайомі ці відчуття.) Так що ні до, ні після аварії Сергій не жив у тому світі, що й ми. Але саме тому, що Сергій жив у світі музики, йому було так важко після аварії, бо ж він втратив не тільки здатність чути й говорити, а й найважливіші часточки свого світу: сім’ю та музику.
    Я б порадила «140 децибелів тиші» тим, хто любить читати глибокі книжки або вважає, що він не такий, як інші.
    Мені сподобався професор, бо навіть тоді, коли Сергій украв у нього гроші і втік, той зрозумів, що у нього була на те причина, і далі пробував допомогти хлопцеві. Професор відчував, що Сергій не взяв гроші просто так і не взяв би, якби вони не були йому дуже потрібні. Професор, хоч і не знав Сергія довго, все ж розумів, що цей хлопець не така людина, що зловживає гостинністю і краде гроші. Сергій просто дуже хотів врятувати Яринку.
Мені здається, що автор так назвав книжку, бо гучність свистка потяга досягала 140 децибелів, тому «140 децибелів». Після аварії Сергій оглух, тому «тиші».
    Обкладинка ніби промовляє: Сергій затуляє вуха, і це символізує багато чого. Уже тільки з обкладинки і назви можна здогадатися про зміст книги.
Приємного читання!
До зустрічі!

1 коментар:

  1. Марисінька, ти написала ніби доросла, а не 12-річна дівчинка. Як ти відчуваєш глибоко...І розумієш...Я горджусь тобою, моє сонечко!

    ВідповістиВидалити