субота, 30 липня 2016 р.

Війна очима дітей



Кімберлі Брубейкер Бредл 

«Війна, що врятувала мені життя»

 

Kimberly Brubaker Bradle 

The War that Saved my Life

 

Результат пошуку зображень за запитом "war that saved my life"

Марцін Щигельський 

«Ковчег часу»

Ковчег часу, фото 1
Сьогодні писатиму про дві книги, події яких відбуваються в той самий час – у роки Другої світової війни. Ада живе в Англії, а Рафал – у Польщі. Ці книги і схожі, й різні.
У обох персонажів, Ади й Рафала, життя було нелегке. Мама Ади не випускає її на вулицю, бо соромиться її клишоногості. Точніше, мама взагалі не випускає її за межі квартири. Ада повзає і робить свої справи у відро, бо туалет – у спільному з сусідами коридорі. Миються вони з меншим братом Джеймі приблизно раз на тиждень, або коли мамі здасться, що вони «смердять». Ада недоїдає. Їжі й так мало, а вона намагається віддавати побільше братові, щоб він міг бігати й не стомлюватися. Ада хвилюється за молодшого брата, який вільно бігає, де хоче, і сама поривається бути, як всі. Мама ж зачиняє її в шафці під раковиною, якщо їй здається, що Ада нечемно поводиться – забагато на себе бере.
Батьки Рафала поїхали в Африку, коли йому було лиш два роки, тож він живе з дідусем. Дідусь грає на скрипці. Тільки в гетто, де вони тепер живуть, особливо не пограєш. Усе ж дідусь підзаробляє грою на вулицях і в ресторанах. Та коли німці починають зменшувати гетто, відсилати його мешканців до таборів, дідусь продає скрипку задля того, щоб Рафала вивели за межі гетто і прилаштували в якусь родину.
Після офіційного проголошення війни мама Ади погодилася переправити Джеймі у безпечніше місце, тож дозволила йому сісти на потяг. Ада, щоб бути з братом, втекла разом із ним. Їй було важко йти, бо вона щойно навчилася ходити (таємно від мами), нога кровила, незвична до таких навантажень.
Рафал майже не пам’ятає життя до гетто. Але в гетто є бібліотека, є дідуньо і добрі сусіди. У зоопарку, де Рафал переховується після втечі з гетто, ховаються ще двоє: старший хлопець і дівчина, яка трохи жила в їхньому будинку. Вони вчаться, як добувати їжу, розважатися і що робити, коли повінь заливає їхній сховок. Недаремно кажуть, що на війні швидше дорослішають. Хоч Рафал і не воював, він сам про себе піклувався і тому подорослішав.
Ада, живучи в селі зі Сьюзен, жінкою, до якої їх із Джеймі прикріпили, поступово зрозуміла, що не всі люди такі жорстокі, як її мама, і що більшості з них байдуже, яка в неї нога. Повільно, не вірячи собі, Ада полюбила Сьюзен.
«Війна, яка врятувала мені життя» нагадала мені «Енн із Зелених Дахів» Люсі-Мод Монтгомері. Марілла так само, як і Сьюзен, спочатку не хотіла брати до себе Енн, а потім сильно її полюбила. Сьюзен не хотіла брати дітей, але згодом не уявляла собі без них свого життя.
Головні герої цих двох книжок лишилися живими, хоча не всім так щастить. Мене цікавлять книги про життя під час війни. Зокрема про те, що відбувалося в Європі під час Першої та Другої світової. Бо про це менше вчать в американських школах. Всі ці книги дуже сумні, але це може підготувати нас до складних періодів у житті. Окрім того, це нагадування про помилки минулого і застереження не робити подібного у майбутньому.