понеділок, 15 серпня 2016 р.

Пошуки себе




Хтось, або Водяне Серце
Вікторія Амеліна
 
Як правило, я не пишу відгуки на малючачі книжки (хоча я їх таки читаю, бо маю чотирирічну сестричку :) ). Цього разу мене попросили (!!) написати відгук на книгу Вікторії Амеліної «Хтось, або Водяне серце». Ця книга, хоч і дитяча, має глибше значення.
Головний герой не знає, хто він такий, тож і називає себе Хтосем. Хтось живе в акваріумі з рибками, які не вміють говорити, та старою пані Черепахою, яка колись знала дуже багато, бо хотіла стати вчителькою. Але тепер вона вже майже все забула, тож Хтосеві самотньо в акваріумі. Самотньо йому й тоді, коли Сумний Двоногий приходить додому, бо він не говорить до мешканців акваріума, а тільки дивиться на них.
Хтось, з допомогою пані Черепахи, вчиться читати. Але з акваріума видно лише корінці книжок, а з корінців не дізнаєшся, хто ти. Тож коли Двоногий пішов на роботу, пані Черепаха вилізла з акваріума і знайшла книгу «Про всіх на світі». Там, біля зображення Хтося, було написано: «Медуза, або Водяне Серце».
Хтось вирішує, що, раз він – серце, то він буде любити всіх. І його нова мрія – навчити рибок читати й писати. Він, разом із пані Черепахою, навчає їх, таким чином також допомагає Черепасі здійснити її мрію – стати вчителькою.
Ця книга, хоч і малючача, має багато чого мудрого. Перед тим як Хтось навчився читати, він подумав: «Добре знати, хто ти. Тоді, мабуть, легше знайти свою мрію». Я на сто відсотків погоджуюся з цим. Неможливо здійснювати мрії, якщо ти не знаєш, хто ти. Коли ти знаєш, хто ти – ти знаєш, чого прагнеш. Знаєш свої ліміти, свої прагнення й бажання. На жаль, у людей не все так просто, як у медуз: ми не можемо прочитати в енциклопедії, хто ми.
Ця книжка нагадала мені, що бувають щасливі кінці. Сподіваюся, я накраплятиму на щасливі закінчення не тільки в дитячих книжках, а й у житті.

пʼятниця, 12 серпня 2016 р.

Які на смак перші поцілунки?



«Солоні поцілунки» 
Ольга Купріян
 
Я читала цю повість ще в рукописі й тепер дуже тішуся, що у вересні виходить книжка (а я можу викласти відгук :) ). Сподіваюся, повість вам сподобається так само, як і мені.
Перше, що ми бачимо, коли беремо до рук книгу, – назва. Назва цієї повісті – «Солоні поцілунки» – поцілює в яблучко. Десь два тижні тому одна з моїх найближчих подруг скаржилася, що її омріяний перший поцілунок був «солоним, холодним» та «не таким», як вона чекала.
Назва повісті може нагадати тим, хто вже цілувався, про той перший поцілунок, який, напевне, був не зовсім казковим. А нецілованим підказує, що той поцілунок, про який вони мріють, може бути не таким «перфектним», як вони сподіваються.
Якщо вже я говорю про дві різні групи читачів, то перейду до дружби Мілки й Тані, стосунки яких змальовано цілком реалістично. Дівчата дуже різні і заздрять одна одній. Мілка заздрить Тані, бо в неї є груди і за нею бігають хлопці, а Таня заздрить Мілці, бо ті хлопці, що залицяються до Мілки, мають добрі, серйозні наміри, не просто так. А ще Таня заздрить через те, що Мілці не треба тулитися у двокімнатній квартирі з п’ятьма меншими братами-сестрами, не треба соромитися запросити когось до себе додому.
Звичайно ж, дівчата цього одна одній не кажуть. Та після прочитання «Солоних поцілунків» я подумала, що насправді багато моїх друзів заздрять одне одному. У нас часом це виражається через жарти, але ми ніколи серйозно про це не говоримо.
Дві найбільші причини для заздрощів – статура і розум. Часто дівчата «більшої будови» підходять до «тонших» і кажуть: «Ох, мені б твоя фігура…» чи щось таке. Мені часто кажуть: «Хоче помінятися мозком?» Ну і що я маю на це казати?
Таня провалила дев’ятий клас з трьома двійками, і Людмила допомагала їй підтягнутися влітку. Це мені нагадало про всі рази, коли я допомагала однокласникам.
Невід’ємною частиною гарної книжки для підлітків є родинні стосунки, і їх у повісті не бракує. У Мілки помер старший брат, коли вона була малою. Подібні почуття можуть мати читачі, в яких померли брат/сестра, в кого старший брат/сестра поїхали вчитися в університет і зникли з їхнього життя, або якщо вони живуть окремо через розлучення батьків.
У наш час сім’ї часто розпадаються, так що, я думаю, багато підлітків можуть зрозуміти, як Мілка почувається, коли розлучаються її батьки. Бо хоча тато й покинув їх із мамою, як же можна тата не любити?
Я вже згадала про дружбу, родину, варто написати ще про стосунки з хлопцями. Мілка переживає за свої стосунки з Бодею, особливо коли красунчик Алекс, давній друг, з яким вона листується, приїжджає на канікули. Та ще якийсь Толик під ногами крутиться, жити заважає, на слові ловить… Як же це складно – ці солодко-солоні поцілунки.
Все, як у житті. У мене в школі теж суцільна драма, причина – стосунки з хлопцями. Ще в п’ятому класі я ненадовго посварилася з найближчою подругою, бо стала зустрічатися з хлопцем, який їй подобався ще з дитсадка. Та потім ми помирилися, а ще пізніше обидві зрозуміли, що хлопець – це не те, через що можна рвати дружбу.
А ще мені дуже сподобалося, що Мілка не помирилася з Оксаною. Хоча вони й ворогують, я, чесно кажучи, чекала примирення, але мені здалося доречним, що цього не відбулося. Як правило, друзі миряться в кінці, але для того, щоб це сталося, обоє мають цього хотіти. Ні Оксана, ні Люда не хотіли миритися. Це, разом із іншими подіями, які відбуваються в кінці, показує, що свої помилки можна виправити, можна залагодити стосунки з людиною, яка тебе образила чи яку образив ти, але треба бажання обох сторін. Ще це нагадує, що життя не казка.
Мені книга сподобалася і, на мою думку, в ній є все, що цікавить сучасного підлітка, тож вона напевно знайде свого читача.