понеділок, 26 вересня 2016 р.

Помаранчева дівчинка



Юстейн Ґордер
Помаранчева дівчинка
 Результат пошуку зображень за запитом "помаранчева дівчинка"
Я навіть не можу уявити, як це – отримати листа з минулого, від людини, яка мала бути тобі дуже близькою, але яку ти зовсім не знаєш.
Це було б дуже несподівано, нереально важко… А якщо послання не виправдає твоїх сподівань? Які взагалі можуть бути сподівання, якщо ти не знаєш цієї людини?
Саме такий лист отримає Ґеорґ, один із оповідачів. Лист – від його покійного батька, який помер, коли Ґеорґу було чотири роки.
Батько розповідає любовну історію – свою й загадкової Помаранчевої дівчинки.
Книжка – це татів лист із перервами на роздуми Ґеорґа. Мені подобається такий формат, бо він допомагає зберегти інтригу і в той же час показує нам, читачам,що про це думає Ґеорґ.
Батько пише, що у нього є до Ґеорґа питання і що йому дуже важлива відповідь сина, хоча він її ніколи не дізнається.
Я б лишила це питання таємницею, та дуже хочу поділитися своїми роздумами щодо нього, як і моєю відповіддю.
Тож ось воно, питання, яке Ян Улав задав своєму сину: «Уяви, що ти стоїш на порозі цієї казки багато мільярдів років тому, коли вона тільки починалася. Ти можеш вибрати, чи захочеш коли-небудь у майбутньому народитися і жити на цій планеті, чи ні. Тобі невідомо, коли це станеться і скільки пробудеш на цьому світі, у кожному разі термін невеликий. Але знай: якщо обереш життя і прийдеш на світ, коли назріє час, чи, як ми кажемо, коли прийде твій час, то так само прийде твій час і покинути його».
Я, як і Ґеорґ, довго думала про це. Ян Улав вважав, що не варто погоджуватися на таке, бо покидати цей світ надто болісно і для тебе, і для тих, хто тебе любить.
Хоча це правда, я з цим не погоджуюся. Життя надто солодке. Не завжди, але якщо зважати на всі неприємні моменти, то треба зважати на все те, від чого на серці стає тепло, від чого хочеться стрибати високо-високо… все те, що робить наше життя таким хорошим, теплим і веселим. На мою думку, варто жити. Ніхто не знає, коли їхній час на Землі закінчиться. Саме тому треба використовувати кожну хвилину, яку маєш.

середа, 14 вересня 2016 р.

Несподівана дружба




«Дівчата з 13-ї вулиці»
Малгожата Гутовська-Адамчик
 
Дівчата з 13-ї вулиці


Заучка, емо, крута… Що ж їх поєднує? На перший погляд, нічого. Та це не так. Усі троє самотні. У кожної є проблеми в сім’ї, сумніви в собі, сум та злість. А ще їм усім бракує справжніх друзів та підтримки.
Такі різні, але такі схожі. Зося, Агата та Клаудія. І як же вони знайдуть одна одну, якщо в них нуль спільних інтересів?
Коли їхній клас їде на екскурсію, вони опиняються разом у кімнаті – це призведе до зародження дружби чи до катастрофи?

Спочатку здається, що це шанс порозумітися. Зося й Агата сміються разом, навіть Клаудію залучають до розмови. Але потім Клаудія посеред ночі влаштовує в їхній кімнаті вечірку. Про це дізнається вчителька, а вранці виявляє недопалок і бляшанку з-під пива у Клаудії під ліжком. Оскільки жодна з дівчат не зізнається, класна призначає «покарання» всім трьом. Їхнє завдання – читати дівчині їхнього віку, яка лежить у комі. Дівчата вибирають книжку і по черзі читають Магді.
На мою думку, це було б захопливо і страшно водночас. А якщо вона прокинеться, коли я читатиму? А що, як щось піде не так?
У всіх трьох є проблеми вдома, і вони розказують Магді речі, якими ні з ким не ділилися. Зосині батьки вважають, що вона хоче стати лікарем (як вони), хоча це їхня ідея. Після смерті Агатиного тата її мама знову одружилася, й Агата не може знайти спільної мови з вітчимом та меншим братом. Матір Клаудії рідко буває вдома і вважає, що донька безтолкова і ні на що не здатна.
Дівчата діляться своїми переживаннями і проблемами з Магдою, тож якщо вона їх чує (а я думаю, що вона їх чує, розуміє й пам’ятає все, що їй розповідають), то вона знає їх краще, ніж будь-хто інший. Мені здається, вони просто хочуть це сказати, висловити свої думки, але в них немає з ким поділитися своїми стражданнями, тож вони говорять до Магди, яка ніби і є, але невідомо, чи чує все, що вони кажуть.
Усім потрібна така людина – людина, якій можна все розповісти, а вона тобі слова кривого не скаже. Якщо у вас немає такої людини, то, поки ви її шукаєте, можете записувати свої думки у щоденник. Або писати листи уявному другові… Це працює!