День сніговика

День сніговика

Дзвінка Матіяш

«День сніговика» – антиутопія. Так само, як «Голодні ігри» Сюзен Коллінз та «Давач» Луїз Лоурі (“The Giver” Louis Louri). У всіх трьох книжках є спільні риси. В описаних країнах є чіткі правила поведінки, а в людей немає особливих прав. У «Давачі» старійшини вважають, що приймати рішення – шкідливо й небезпечно. У «Дні сніговика» правитель впевнений, що сніг – шкідливий і небезпечний. 
Мені здається, що книжка Дзвінки Матіяш більш схожа на «Давача», ніж на «Голодні ігри». І в «Дні сніговика», і в «Давачі» хочуть однаковості в усіх людях. В обох книжках обожнюють сірий колір.
У «Дні сніговика» людям заборонено бачити сни і любити сніг. Зате треба любити сірий колір і комп’ютерні ігри і бажано їсти концентрати у тюбиках замість справжньої їжі. Але є люди, які люблять сніг, гарбузовий суп і гарбузові оладки. Цих особливих людей найбільше боїться правитель, тому їх намагаються позбутися. Мешканці країни думають, що «інших» забирають на «лікування», але насправді їх там присипають ліками, годують і присипають знову, аж поки вони стають безвільними «мішками»… Та все ж саме вони порятують цей світ.
Спочатку я взялася за книжку з завзяттям, а потім, коли Ірму ображали, не хотіла читати. Але чим далі я просувалася, тим більше мені подобався «День сніговика», і тим більше я була рада, що все ж таки вирішила прочитати цю повість. Попри всі неприємні речі, що сталися, це добра книжка. І мудра. Раджу!
Не забувайте, що мої дописи можна читати і на "Казкарці".

Ну нарешті!

Нарешті

Венді Месс

Finally

Wendy Mass

Привіт! Сьогодні, зрештою, як і завжди, пишу про книжку, яка мені дуже сподобалася. Це частина серії з трьох книжок – 11 Birthdays, Finally, 13 Gifts.
Герої цих книжок живуть у містечку Віллоу Фолз. Це дивне місце – там немає випадковостей.
Ви, мабуть, хочете дізнатися, чому книжка називається «Нарешті»? Коли Рорі щось просить у батьків, вони їй відповідають: почекай, коли тобі буде 12. І от нарешті (!) Рорі виповнюється 12. Вона отримує телефон, їй дозволяють купувати обіди в школі, проколоти вуха, користуватися макіяжем і багато іншого. Та коли Рорі голить ноги, сильно ріжеться; коли фарбується, хоч і натуральною косметикою, виявляється, що в неї алергія на косметичні засоби; коли проколює вуха, з’ясовується, що в неї алергія на золото, і тому вуха набрякають.
І це все стається саме тоді, коли в її школі знімають фільм, у якому грає її улюблений актор – Джейк Херрісон. (До речі, у книжці «13 подарунків» Джейк стане хлопцем Рорі.)
Спробувавши все, що раніше було заборонено, Рорі замислюється, чи справді вона цього прагнула. Тоді вона розуміє, що все це хотіла тільки тому, що так робили її однолітки. 
Я вважаю, що варто спочатку подумати, чого хочеш саме ти, а вже потім просити, нудити і складати списки. Але часом треба наробити помилок, щоб зробити висновки і краще зрозуміти свої власні бажання.
Я розумію Рорі. Часом хочеться бути такою, як всі, і свою думку губиш, бажання забуваєш…
Ну і традиційно нагадую, що мої дописи також можна читати на "Казкарці".

Таємниця підліткової душі

Мені не потрапити до «Книги рекордів Гіннеса»

Оксана Лущевська

Ця книжка досить нова, так що, можливо, ви її ще не прочитали. Та я вам скажу: «Мені не потрапити у «Книгу рекордів Гіннеса» варто прочитати. Це колекція оповідань про життя підлітків.
Я б хотіла подякувати Оксані Лущевській за те, що вона написала цю чудову книжку і прислала її мені з підписом. Так поповнилася моя колекція книжок з автографами. J
Збірка оповідань мені дуже сподобалася, а особливо – «Дванадцять», «Пуп’янок» і « Let it be».
«Дванадцять» – про дівчинку, якій на 12-річчя подарували ляльку. Вона згадує, як син маминої подруги, Вовка, зламав руку, і вони йому подарували гігантського плюшевого ведмедя. Вовка його взяв і запхав в кімнату, а Віта тоді так хотіла того ведмедя… А тепер їй дванадцять, і вона більше не грається іграшками. А їй подарували ляльку…
Мені ця історія сподобалася не тому, що зі мною колись траплялося щось схоже. Ні, мої батьки завжди знають, що я хочу. Мене вразив Вітин спогад про Вовку і ведмедя – такий справжній, такий зрозумілий і близький, що аж дивуєшся, що цю книжку написала доросла людина, а не дванадцятирічна дівчинка.
В оповіданні «Пуп’янок» Ліля хоче познайомити маму зі своїм хлопцем, а маму якраз покинув бойфренд – через те, що в них має народитися дитина. Ліля думає, що це невдалий момент, та Лесь все одно приходить, бо вони давно спланували цей візит. Лесь дарує Лільчиній мамі пуп’янок тюльпана в горщику. Вона дуже любить квіти в горщиках, а пуп’янок символізує нове життя, тому ніжна рослинка вселяє в неї надію.
Ця історія проникає в саме серце.
Головний герой «Let it be» – Міша, який їде разом з татом вітати татових колишніх жінок. Потім його батьки сваряться: думають, що він не знає, що Сергій не його справжній тато.
Ситуація Міші небанальна, але батьки можуть сваритися у будь-кого. Це дуже неприємно дітям, через це вони переживають, але часто нічого не можуть зробити. Думаю, ми можемо зрозуміти, що відчуває Міша, коли сваряться його батьки.
Мені дуже сподобалися ці оповідання. Чудово написано, Оксано Лущевська!
Раджу прочитати 9-12-річним. Приємного читання!
Ну і традиційно нагадую, що мої дописи також можна читати на "Казкарці".