«Моя класнюча дівчинка»: шлях до себе

Моя класнюча дівчинка

Марина Павленко

      У світі, де все більше людей цінують насамперед бренди і кількість фоловерів на інстаграмі чи у фейсбуці, легше пливти за течією, ніж бути собою. Особливо коли вдома постійно сваряться батьки і надокучає менша сестра. Головна героїня Юля занадто дбає про брендовий одяг і взуття, проводить багато часу у соцмережах, ховає справжній колір волосся, з презирством ставиться до своєї сім’ї.

      Коли Юля їде на канікули в село, до бабусі з дідусем, вона навіть не уявляє, що з нею станеться. Юля просто хоче відпочити від набридливої меншої сестри, та раптом татове захоплення поєднує їх і змінює її життя.

     Ця книжка – про те, як дівчинка стає дівчиною. Бо дорослішання – це не лише зміни зовнішності, це розуміння, що твоя сім’я тебе любить, що справжнім друзям байдуже, якого кольору твоє волосся. Справжні зміни стаються всередині, де ніхто їх не бачить.

     На мою думку, обкладинка і формат книжки розраховані на молодших читачів, ніж текст. Але більше у мене зауважень немає. Навпаки, мені дуже сподобалося, що авторка додала рецепти й цікаві факти впереміж із Юльчиною історією, а не просто запхала їх у кінець. Так читач бачить рецепти (які, до речі, цікаво подано) і звертає на них більше уваги. Я вже почала їсти ложку меду на день!

      У «Моїй класнючій дівчинці» дуже очевидні зміни головної героїні, добре показаний розвиток персонажа. Нечасто автори пробують показати світлу сторону «крутих», але тут це зроблено вдало.

     Я дуже рада, що авторка моєї улюбленої «Русалоньки із 7-В» потішила своїх фанатів ще однією класнючою книжкою. 

В очікуванні Миколая

Узимку оживає казка і можуть здійснитися найзаповітніші бажання. У грудні країною крокує Миколай і розкладає дітям (а часом і дорослим) гостинці під подушку. Миколай живе не лише в наших серцях, а й у книжках. Про них детальніше – у нашому святковому огляді.

 

Лист до Миколая

Трапляється, листи губляться. Навіть дуже-дуже важливі. Наприклад, лист до Святого Миколая. Саме це стається у книжці Валі Вздульської «Подорож листа» (Братське, 2016).

Маленька Марта написала в листі до Святого Миколая своє заповітне бажання. Але її лист загубився. Цілий рік він блукав світом. Побував і в смітті, і у воронячому дзьобі, мандрував потягами й кораблями. Там його і знайшов капітан корабля. Разом із сином Максимом він повертає Марті її листа. Дівчинка дуже засмутилася, бо зрозуміла, чому Миколай не почув її прохання. Та все ж її бажання здійснюється. Це зворушлива історія про те, що мрії стають реальністю, якщо дуже чогось прагнути.

Цього року «Братське» видало оновлену «Подорож листа» – у форматі білінгви – українською та англійською мовами. Тож тепер можна піймати одразу двох зайців – прочитати добру книжку і покращити знання англійської.

Для родинного та самостійного читання. Рекомендований вік: 5-8 років.

 

В очікуванні свята

Магія свят, очікування подарунків, спроби підглянути за тим, як прийде Святий Миколай – про все це «Медяник для Миколая» (видавництво «Братське», 2013), збірка святочних оповідань і віршів від провідних українських авторів. Серед них, зокрема – Оксана Лущевська, Валентина Вздульська, Наталка Малетич, Галина Кирпа.

Деякі книжки нав’язують дітям повчання, силоміць втовкмачують правила поведінки. Ця ж повчає, але м’яко, ненав’язливо. Дитина, читаючи, навіть не здогадується, що автори хочуть не тільки розважити її, а й чогось навчити. Наприклад, оповідання «Кольчині вуглинки» Володимира Чернишенка нагадує, що матеріальні речі – це не головне, дружба важливіша. А «Цок-цок» Лущевської – що у свята трапляються справжні дива, може зацокати навіть старий годинник.

Для тих, хто вірить і хто сумнівається.

 

На вулиці Святого Миколая

Марта живе на вулиці Святого Миколая. І вже з цього ми розуміємо, що на читача чекає розповідь про особливу дівчинку. Марта – художниця. Книжка розповідає про життєву кризу – період, коли дівчина не може малювати, обманює, дратується і врешті розчаровується в собі, а також про те, як вона долає сумніви і перешкоди і визначається з тим, що є найважливішим у житті.

«Марта з вулиці Святого Миколая» Дзвінки Матіяш (Видавництво Старого Лева, 2015) – книжка про дорослішання. Для всіх дівчат, які сумніваються в собі, своїх талантах, мріях; для підлітків, у яких є проблеми вдома, в школі чи з друзями. Ця добра й глибока історія нагадує нам, що, незалежно від професії, у житті кожного трапляються складні моменти, але й у часи криз і душевного сум’яття ми лишаємося людьми.

Книжка буде цікавою й корисною також і батькам, які прагнуть зрозуміти своїх дітей-підлітків.

 

Родинні традиції

Це не просто книжка, а ціла скарбниця цікавинок і корисних порад. З нею можна мандрувати через увесь рік – починаючи з Нового року і аж до Миколая. Звичаї, рецепти традиційних страв, правила етикету, описи ігор для малечі, народні віншування, колядки, щедрівки, ідеї декору та багато іншого – усе це можна знайти у книжці Дарії Цвєк «Малятам і батькам» (Видавництво Старого Лева, 2014).

Напередодні Дня Святого Миколая можна почитати про традиції святкування цього дня в Україні, а також про те, як звуться закордонні чарівники і куди вони кладуть подарунки. А потім добре б напекти традиційних медівничків-миколайок, щоб покласти усім під подушку. Можна також наробити медових зірочок, паличок чи навіть змайструвати казкову медову хатку. Така хатка точно буде окрасою зимових свят, та ще й неабияк потішить не лише всю родину, а й самого Святого Миколая.

Оповідки складені так, що неодмінно хочеться власноруч щось приготувати.

Огляд для журналу "Містер Блістер".

Особливості перехідного віку

Ірина Мацко

Перехідний вік... моєї мами

Перехідний вік буває у всіх, не тільки у підлітків. Він може бути і в мами, і в бабусі, і в меншого братика. Це теорія Аліни (Алі). Їй 13 років, і вона постійно свариться з мамою. Мама просто не розуміє, що Аля дорослішає.

Часом мені теж здається, що у моїх батьків – перехідний вік. Вони дають мені обов’язки і чекають, що я буду поводитися як доросла, а говорять до мене так, ніби мені 5 років. У бабусь теж такий вік, але в них це трохи інше. Їхні діти вже дорослі, а вони хочуть собі маленьких дітей (тому розпещують онуків).

Часто, коли дорослі пишуть книжку для підлітків, вони промахуються, коли описують почуття й емоції. До цієї книжки я не маю претензій. Ну добре, маю, але не до цього.

По-перше, останнім часом надто часто в дитячих і підліткових книжках зустрічається ім’я Марта (так звати Аліну подружку). Але то таке…

По-друге, мені сподобалася обкладинка (у тому ж стилі, що й до «Солоних поцілунків» Ольги Купріян). Але не кольори. Зелений такий самий, як зеленка – як на мене, це виглядає дещо дивно.

А от що мене приємно вразило, так це те, як написана повість. Всі герої справжні, і їхня поведінка нагадує мені те, що я щодня бачу в школі. Проблеми Алі з мамою настільки правдоподібні, що здалося, ніби це я їх описувала…

«Перехідний вік... моєї мами» – цікава повість, корисна і підліткам, і батькам. Читається швидко й легко. Раджу!

Які на смак перші поцілунки?

«Солоні поцілунки» 

Ольга Купріян

 

Я читала цю повість ще в рукописі й тепер дуже тішуся, що у вересні виходить книжка (а я можу викласти відгук :) ). Сподіваюся, повість вам сподобається так само, як і мені.

Перше, що ми бачимо, коли беремо до рук книгу, – назва. Назва цієї повісті – «Солоні поцілунки» – поцілює в яблучко. Десь два тижні тому одна з моїх найближчих подруг скаржилася, що її омріяний перший поцілунок був «солоним, холодним» та «не таким», як вона чекала.

Назва повісті може нагадати тим, хто вже цілувався, про той перший поцілунок, який, напевне, був не зовсім казковим. А нецілованим підказує, що той поцілунок, про який вони мріють, може бути не таким «перфектним», як вони сподіваються.

Якщо вже я говорю про дві різні групи читачів, то перейду до дружби Мілки й Тані, стосунки яких змальовано цілком реалістично. Дівчата дуже різні і заздрять одна одній. Мілка заздрить Тані, бо в неї є груди і за нею бігають хлопці, а Таня заздрить Мілці, бо ті хлопці, що залицяються до Мілки, мають добрі, серйозні наміри, не просто так. А ще Таня заздрить через те, що Мілці не треба тулитися у двокімнатній квартирі з п’ятьма меншими братами-сестрами, не треба соромитися запросити когось до себе додому.

Звичайно ж, дівчата цього одна одній не кажуть. Та після прочитання «Солоних поцілунків» я подумала, що насправді багато моїх друзів заздрять одне одному. У нас часом це виражається через жарти, але ми ніколи серйозно про це не говоримо.

Дві найбільші причини для заздрощів – статура і розум. Часто дівчата «більшої будови» підходять до «тонших» і кажуть: «Ох, мені б твоя фігура…» чи щось таке. Мені часто кажуть: «Хоче помінятися мозком?» Ну і що я маю на це казати?

Таня провалила дев’ятий клас з трьома двійками, і Людмила допомагала їй підтягнутися влітку. Це мені нагадало про всі рази, коли я допомагала однокласникам.

Невід’ємною частиною гарної книжки для підлітків є родинні стосунки, і їх у повісті не бракує. У Мілки помер старший брат, коли вона була малою. Подібні почуття можуть мати читачі, в яких померли брат/сестра, в кого старший брат/сестра поїхали вчитися в університет і зникли з їхнього життя, або якщо вони живуть окремо через розлучення батьків.

У наш час сім’ї часто розпадаються, так що, я думаю, багато підлітків можуть зрозуміти, як Мілка почувається, коли розлучаються її батьки. Бо хоча тато й покинув їх із мамою, як же можна тата не любити?

Я вже згадала про дружбу, родину, варто написати ще про стосунки з хлопцями. Мілка переживає за свої стосунки з Бодею, особливо коли красунчик Алекс, давній друг, з яким вона листується, приїжджає на канікули. Та ще якийсь Толик під ногами крутиться, жити заважає, на слові ловить… Як же це складно – ці солодко-солоні поцілунки.

Все, як у житті. У мене в школі теж суцільна драма, причина – стосунки з хлопцями. Ще в п’ятому класі я ненадовго посварилася з найближчою подругою, бо стала зустрічатися з хлопцем, який їй подобався ще з дитсадка. Та потім ми помирилися, а ще пізніше обидві зрозуміли, що хлопець – це не те, через що можна рвати дружбу.

А ще мені дуже сподобалося, що Мілка не помирилася з Оксаною. Хоча вони й ворогують, я, чесно кажучи, чекала примирення, але мені здалося доречним, що цього не відбулося. Як правило, друзі миряться в кінці, але для того, щоб це сталося, обоє мають цього хотіти. Ні Оксана, ні Люда не хотіли миритися. Це, разом із іншими подіями, які відбуваються в кінці, показує, що свої помилки можна виправити, можна залагодити стосунки з людиною, яка тебе образила чи яку образив ти, але треба бажання обох сторін. Ще це нагадує, що життя не казка.

Мені книга сподобалася і, на мою думку, в ній є все, що цікавить сучасного підлітка, тож вона напевно знайде свого читача.

Think big! Бо в тебе є мозок!

Я, як і більшість підлітків у ХХІ столітті, читаю переважно художню літературу. Так я потрапляю в світ, де все можливо. Моя фантазія – це ліміт. Я люблю ці книги, бо вони транспортують мене в інші світи (навіть якщо у них немає чарів). І навіть герої з магічними здібностями здаються нам близькими, бо мають ті самі проблеми.

Та часом я читаю нонфікшн. Особливо автобіографії – для мотивації. Останні прочитані мною – Стівена Кінга (Stephen King On Writing) і Бена Карсона (Ben Carson You have a brain: Teen’s Guide to Think Big). Часто в таких книгах ми зустрічаємо те, про що наші батьки й учителі кажуть нам ледь не щодня. Але коли ми бачимо, що до цього закликає відома людина, яка вже пройшла шлях до успіху (хоча часто це було досить непросто), то прислухаємося до цього.

Книжка Бена Карсона «В тебе є мозок» розрахована на підлітків, і це добре, бо там є гарні поради і цікаві моменти.

Бен Карсон – один із найкращих американських нейрохірургів. Народився в 1951 році в Детройті. Був дуже активним у школі: підготовка до армії, виступи з музичним ансамблем, участь у конкурсах читців тощо. Закінчив Єльський університет. Балотувався у президенти США.

Мама Карсона закінчила всього три класи. Чоловік її покинув із двома синами. Вони жили в Детройті, але змушені були на два роки переїхати до тітки, щоб мама могла назбирати гроші. Коли вони повернулися, Бен із братом відставали у навчанні. Одного разу Бен не відповів на жодне питання тесту з математики!

Мама помолилася Богові й попросила в Нього мудрості. Наступного дня вона виклала хлопцям свій план: вони читатимуть по дві книжки щотижня, писатимуть про них, а потім вголос читатимуть те, що написали. (Тоді хлопці ще не знали, що мама просила читати вголос, бо сама просто не вміла читати.)

Братам це здавалося тортурами, але мама була невблаганна. Незадовго після того, як Бен почав багато читати, він показав результати. З «найдурнішого» хлопця у п’ятому класі він став одним із найрозумніших. А мама з самого початку вірила в нього.

Карсон з восьми років знав, що хоче бути лікарем. Правда, з дванадцяти до чотирнадцяти хотів бути психоаналітиком, бо вони багато заробляють, живуть у великих будинках і їздять у гарних машинах. :) Але то майже той самий шлях. Теж мозок, тільки з іншого боку. Теж зцілювання, але не фізичне, а емоційне.

Така сила волі мене, чесно кажучи, вражає. Лише два роки тому я визначилася з вибором. А до того кар’єрні інтереси стрибали «хто в ліс, хто по дрова». Вісім років – журналіст, дев’ять – юрист, десять – інженер…

Бен досить рано зрозумів, що намагатися бути крутим ні до чого хорошого не призводить. Це відволікає від школи, сім’ї, Бога. У прагненні крутості можна втратити себе…

Карсонова стратегія «Заміряйся на велике» – Think Big.

Talent – талант

Honesty – чесність

Insight – проникливість, інтуіція

Nice – доброта

Knowledge – знання

Books – книги

In-depth learning – ретельне вивчення

God – Бог

На кількох пунктах зупинюся детальніше.

Талант. У нашому столітті це поняття здебільшого прив’язують до спорту чи індустрії розваг. Але більшість із цих талантів не доходять до Олімпійських ігор чи Голівуду. Ми думаємо, що талант – це те, що ми робимо краще за інших. Може, й так, але не обов’язково. Талант – це те, що в нас гарно виходить. Це може бути читання чи математика, вміння мирити людей чи давати поради. У двох людей можуть бути схожі таланти.

Доброта. Бути добрим до інших мало б бути легко. Це і є легко. Але ж чому стільки людей цього не роблять? Багато хто думає, що бути добрим до когось означає вітатися з ними, не ображати, не перебивати… Але ж це повага. Повага – це частина доброти, але доброта – набагато більше: робити щось для когось і не чекати нічого навзаєм, допомагати ближньому.

Книги. Читати потрібно, бо в книгах – знання. Читати можна з дуже юного віку і про будь-що. Книги – найкращі друзі, які лиш можуть бути. Ти можеш відкласти книгу, і вона буде чекати на тебе скільки треба. Друзі можуть тебе не розуміти, а книга завжди чекатиме, поки ти не будеш готовий.

Книга Бена Карсона нагадала мені багато важливих речей. Треба бути добрим, читати і слухати маму.