В очікуванні Миколая

Узимку оживає казка і можуть здійснитися найзаповітніші бажання. У грудні країною крокує Миколай і розкладає дітям (а часом і дорослим) гостинці під подушку. Миколай живе не лише в наших серцях, а й у книжках. Про них детальніше – у нашому святковому огляді.

 

Лист до Миколая

Трапляється, листи губляться. Навіть дуже-дуже важливі. Наприклад, лист до Святого Миколая. Саме це стається у книжці Валі Вздульської «Подорож листа» (Братське, 2016).

Маленька Марта написала в листі до Святого Миколая своє заповітне бажання. Але її лист загубився. Цілий рік він блукав світом. Побував і в смітті, і у воронячому дзьобі, мандрував потягами й кораблями. Там його і знайшов капітан корабля. Разом із сином Максимом він повертає Марті її листа. Дівчинка дуже засмутилася, бо зрозуміла, чому Миколай не почув її прохання. Та все ж її бажання здійснюється. Це зворушлива історія про те, що мрії стають реальністю, якщо дуже чогось прагнути.

Цього року «Братське» видало оновлену «Подорож листа» – у форматі білінгви – українською та англійською мовами. Тож тепер можна піймати одразу двох зайців – прочитати добру книжку і покращити знання англійської.

Для родинного та самостійного читання. Рекомендований вік: 5-8 років.

 

В очікуванні свята

Магія свят, очікування подарунків, спроби підглянути за тим, як прийде Святий Миколай – про все це «Медяник для Миколая» (видавництво «Братське», 2013), збірка святочних оповідань і віршів від провідних українських авторів. Серед них, зокрема – Оксана Лущевська, Валентина Вздульська, Наталка Малетич, Галина Кирпа.

Деякі книжки нав’язують дітям повчання, силоміць втовкмачують правила поведінки. Ця ж повчає, але м’яко, ненав’язливо. Дитина, читаючи, навіть не здогадується, що автори хочуть не тільки розважити її, а й чогось навчити. Наприклад, оповідання «Кольчині вуглинки» Володимира Чернишенка нагадує, що матеріальні речі – це не головне, дружба важливіша. А «Цок-цок» Лущевської – що у свята трапляються справжні дива, може зацокати навіть старий годинник.

Для тих, хто вірить і хто сумнівається.

 

На вулиці Святого Миколая

Марта живе на вулиці Святого Миколая. І вже з цього ми розуміємо, що на читача чекає розповідь про особливу дівчинку. Марта – художниця. Книжка розповідає про життєву кризу – період, коли дівчина не може малювати, обманює, дратується і врешті розчаровується в собі, а також про те, як вона долає сумніви і перешкоди і визначається з тим, що є найважливішим у житті.

«Марта з вулиці Святого Миколая» Дзвінки Матіяш (Видавництво Старого Лева, 2015) – книжка про дорослішання. Для всіх дівчат, які сумніваються в собі, своїх талантах, мріях; для підлітків, у яких є проблеми вдома, в школі чи з друзями. Ця добра й глибока історія нагадує нам, що, незалежно від професії, у житті кожного трапляються складні моменти, але й у часи криз і душевного сум’яття ми лишаємося людьми.

Книжка буде цікавою й корисною також і батькам, які прагнуть зрозуміти своїх дітей-підлітків.

 

Родинні традиції

Це не просто книжка, а ціла скарбниця цікавинок і корисних порад. З нею можна мандрувати через увесь рік – починаючи з Нового року і аж до Миколая. Звичаї, рецепти традиційних страв, правила етикету, описи ігор для малечі, народні віншування, колядки, щедрівки, ідеї декору та багато іншого – усе це можна знайти у книжці Дарії Цвєк «Малятам і батькам» (Видавництво Старого Лева, 2014).

Напередодні Дня Святого Миколая можна почитати про традиції святкування цього дня в Україні, а також про те, як звуться закордонні чарівники і куди вони кладуть подарунки. А потім добре б напекти традиційних медівничків-миколайок, щоб покласти усім під подушку. Можна також наробити медових зірочок, паличок чи навіть змайструвати казкову медову хатку. Така хатка точно буде окрасою зимових свят, та ще й неабияк потішить не лише всю родину, а й самого Святого Миколая.

Оповідки складені так, що неодмінно хочеться власноруч щось приготувати.

Огляд для журналу "Містер Блістер".

Повернення

Привіт, це я!
Довго не викладала нічого, але це не значить, що я не читала і не писала. Дещо можна почитати на Букмолі. Незабаром повернуся і сюди. Дякую, що чекаєте. Наступного тижня буде допис про "Перехідний вік моєї мами" Ірини Мацко.
А поки що можете почитати мою рецензію на "Букмолі" на книжку Дороти Тераковської "Дочка Чарівниць".
 
«Дочку Чарівниць» варто прочитати не тому, що це книжка про магію. І навіть не тому, що вона нагадує нам про вічні цінності. Хоча так, її варто прочитати вже за це. Та мені здається, що в цій історії заховано ще три важливі речі.
По-перше, дівчина з хлопцем можуть дружити. Просто дружити, без жодних романтичних стосунків. Як на мене, це важливий меседж для підлітків. Якщо дівчині й хлопцеві цікаво разом, це не обов’язково означає, що вони закохані, вони просто можуть бути друзями. По-друге, життя, сповнене чарами, пригодами та ризиком не таке радісне, як нам уявляється (часом же хочеться, щоби життя кардинально змінилося за допомогою магії). Важко бути іншим, бути обдарованим, бути обраним. Коли в тебе така доля, ти мусиш іти до неї сам. По-третє, надія не залежить від матеріальних речей. Люди Великого Королівства були рабами; вони голодували; їх шмагали батогами, але вони не втрачали надії – співали ночами Пісню і вірили, що колись знову будуть вільними".
Детальніше - за посиланням:
http://bokmal.com.ua/books/dochka-charivnyc/

Пошуки себе

Хтось, або Водяне Серце

Вікторія Амеліна

 

Як правило, я не пишу відгуки на малючачі книжки (хоча я їх таки читаю, бо маю чотирирічну сестричку :) ). Цього разу мене попросили (!!) написати відгук на книгу Вікторії Амеліної «Хтось, або Водяне серце». Ця книга, хоч і дитяча, має глибше значення.

Головний герой не знає, хто він такий, тож і називає себе Хтосем. Хтось живе в акваріумі з рибками, які не вміють говорити, та старою пані Черепахою, яка колись знала дуже багато, бо хотіла стати вчителькою. Але тепер вона вже майже все забула, тож Хтосеві самотньо в акваріумі. Самотньо йому й тоді, коли Сумний Двоногий приходить додому, бо він не говорить до мешканців акваріума, а тільки дивиться на них.

Хтось, з допомогою пані Черепахи, вчиться читати. Але з акваріума видно лише корінці книжок, а з корінців не дізнаєшся, хто ти. Тож коли Двоногий пішов на роботу, пані Черепаха вилізла з акваріума і знайшла книгу «Про всіх на світі». Там, біля зображення Хтося, було написано: «Медуза, або Водяне Серце».

Хтось вирішує, що, раз він – серце, то він буде любити всіх. І його нова мрія – навчити рибок читати й писати. Він, разом із пані Черепахою, навчає їх, таким чином також допомагає Черепасі здійснити її мрію – стати вчителькою.

Ця книга, хоч і малючача, має багато чого мудрого. Перед тим як Хтось навчився читати, він подумав: «Добре знати, хто ти. Тоді, мабуть, легше знайти свою мрію». Я на сто відсотків погоджуюся з цим. Неможливо здійснювати мрії, якщо ти не знаєш, хто ти. Коли ти знаєш, хто ти – ти знаєш, чого прагнеш. Знаєш свої ліміти, свої прагнення й бажання. На жаль, у людей не все так просто, як у медуз: ми не можемо прочитати в енциклопедії, хто ми.

Ця книжка нагадала мені, що бувають щасливі кінці. Сподіваюся, я накраплятиму на щасливі закінчення не тільки в дитячих книжках, а й у житті.

Різдвяна історія

Чарльз Діккенс

«Різдвяна історія»

 

Не всі люблять класику. І часом люди мають різні уявлення щодо цього поняття. Зараховують різні книжки у шанобливі списки класики. Та є певні твори, щодо яких немає сумнівів. Один із них – «Різдвяна історія» Діккенса.

Ця повість може подобатися багато кому, але з різних причин. Мені вона подобається тому, що завдяки Привидам Скрудж змінив свої звички і став кращою людиною.

Мені здається, що всі три Привиди однаково вплинули на Ебенезера Скруджа. Ви можете думати, що саме третій Привид змінив його найбільше, але особисто я вважаю, що до приходу третього Привида Скрудж уже почав переглядати свої погляди на життя.

Він побачив своє минуле і те, що у минулому він залежав від інших людей. Якби ті люди були такими скнарами, як він тепер, то Скрудж так багато в житті не досягнув би.

Він побачив, що люди були добрі і щедрі. Ще він отримав нагадування, що саме через надмірну любов до грошей його колись покинула кохана. І він побачив, яка вона зараз щаслива. Без нього. Він зрозумів, що гроші зруйнували те життя, яке в нього могло бути.

З другим Привидом Скрудж бачить сім’ю свого клерка Боба Кретчита. Він бачить, що мізерна зарплата, яку той отримує, це явно недостатньо, щоб прогодувати велику сім’ю Кретчитів. Скрудж поступово розуміє, що його вчинки шкодять іншим.

Ще з Привидом теперішнього Різдва Скрудж бачить вечірку свого племінника, на яку він відмовився піти. Він бачить, як там весело. І в племінника, і в Боба негативно говорять про старого Скруджа. Він вирішує це змінити.

Він хоче виправити свої помилки, ті негаразди, які він бачив у майбутньому. Він стає піднесеним, радісним, добрим, щедрим, хоче робити добро і ділитися своїм багатством з іншими. Скрудж дивує людей своєю поведінкою, бо ж вона була дуже незвичайною, дуже дивною, як на нього. Він посилає Бобові Кретчиту велику гарну індичку, бо ж знає, що це його вина, що сім’я Кретчитів бідує і недоїдає. А ще він підвищує Бобові зарплату – з тої самої причини.

Ця історія показує нам, що ніколи не пізно виправити свої помилки, треба лиш дуже сильно цього захотіти. І ще нагадує, що треба робити іншим добро. Не лише на Різдво. Щодня, коли є така можливість.