Непереможний лабіринт переможено

The Maze Runner

James Dashner

Бігун у Лабіринті

Джеймс Дешнер

 

Ця книга відрізняється від деяких популярних книжок тим, що в ній немає магії чи паранормальності. Хоча схожа тим, що дія відбувається у майбутньому. Не зовсім постапокаліптична, але можна так сказати. У світі, вигаданому Дешнером, краще розвинені технології, є таємна організація, яка стежить за головними героями, є секрет. А ще є дружба і любов.

У Лабіринті, зробленому з каміння, знаходиться Галявина. Уночі Лабіринт закривається і охороняє мешканців Галявини від механічних монстрів, які знаходяться в Лабіринті. А вдень стіни роз’їжджаються, ніби сміючись із хлопців, які не можуть розгадати його секрет.

Коли Томас з’являється на Галявині, ніхто не дивується. Щомісяця в ліфті приїжджає новий хлопець, і мешканці Галявини привчають його до їхнього способу життя. Усе з Томасовим приїздом ОК. Все нормально. Нічого дивного. Але наступного дня ліфт привозить дівчину. Вона каже, що все зміниться, і втрачає свідомість.

Життя хлопців, які живуть на Галявині, справді змінюється. Купол відкритий і не є перешкодою для опадів і вітру. Уночі стіни Лабіринту не зачиняються. Монстри вжалили їхнього лідера.

Томас хоче, щоб його призначили Бігуном. Це найелітніша професія. Бігуни досліджують Лабіринт і роблять карти. Чи зможе Томас завоювати довіру хлопців і розкрити таємницю Лабіринту? Треба зробити це вчасно, інакше настане кінець світу (хоча вони цього не знають).

***

«Бігун у лабіринті» – дуже популярна книжка серед моїх однолітків. Навесні ми якось обідали в китайському ресторанчику, і хлопець там читав «Бігуна…». Багато хто в школі прочитав цю книгу. Якось на уроці вільного читання Раян підійшов до мене з Кентоном і Хантером. Хлопці читали серію про «Бігуна…» (це трилогія). «О, то ви «Бігуна…» читаєте», – сказав Раян. На цю фразу повернулися майже всі голови в класі (бо він говорив досить голосно). «Я читав. Мені здається, ця серія ще краща за «Гаррі Поттера». Тоді ті, хто читав чи хоча б дивився про Гаррі Поттера, підійшли до нашого столу. Ніхто з Раяном не погодився.

«Бігун у Лабіринті» – цікава серія, але в ній немає такої сили, як у «Гаррі Поттера», – зазначив Кентон.

«Плюс, у Поттеріани більше перекладів», – сказав Хантер. «А ще є сайти, програми, додатки до книги, сторінки на твіттері, фейсбуці та інгстаграм», – додала я. «І вісім фільмів», – сказали Лукас і Коул.

Так що, як бачите, «Бігун в Лабіринті» – цікава книга, хоча, як вважаємо ми з однокласниками, до «Гаррі Поттера» не дотягує.

Раджу. :)

Майбутнє наших душ

Володимир Арєнєв

«Душниця»

 

Чимало популярних підліткових книжок зараз – антиутопії та дистопії. І дія в багатьох відбувається в майбутньому. Згадати хоча б «Голодні ігри» Сюзанни Коллінз, The Selection Kiera Cass, The Maze Runner James Dashner, «День сніговика» Дзвінки Матіяш. Серед них і і «Душниця» Володимира Арєнєва, про яку йтиметься далі.

Життя головного героя – Сашка – змінилося, відколи помер його дідусь. Відтепер хлопець навіть у школу ходить із кулькою, в якій міститься дідусева душа. У світі Сашка душі померлих ховають у кульки. Близькі померлого вибирають кульку, яка нагадує його за характером. Кращі кульки коштують більше: дорожчий матеріал, багатша оздоба, довше не здувається.

Дідусь Сашка був поетом. Молодим він утік з півострова, де живуть «дикуни», які не хочуть приймати звичаї з кульками. Сашко не був дуже близьким із дідусем – можливо, тому що дід не був відкритою людиною, а може, тому що хлопець його не розумів і не особливо намагався.

Потім, коли Сашко готує доповідь про дідуся в душницю[1], він починає його краще розуміти й відчуває, що дідусеву душу треба випустити з кульки. Саме так він і робить.

Книжка наштовхнула мене на роздуми. Зокрема – про душі. Мені не сподобалася ідея душниці з кульками. Мені здається, що душу треба відпускати. Зрозуміло, що деяким людям хочеться, щоб їхні близькі були з ними, але душам треба давати вибір. Якщо вони хочуть лишитися, то можуть залишитися і підтримувати сім’ю морально, а якщо хочуть, то можуть піти. Можуть піти, а потім повернутися. Немає сенсу тримати їх примусово. Я б не хотіла, щоб моя душа була в кульці, а ви?

---

[1] Душниця – захищена душеловами і охоронцями будівля, де зберігаються кульки з душами. Туди здають кульки після того, як вони побудуть трохи з родичами.

День сніговика

День сніговика

Дзвінка Матіяш

«День сніговика» – антиутопія. Так само, як «Голодні ігри» Сюзен Коллінз та «Давач» Луїз Лоурі (“The Giver” Louis Louri). У всіх трьох книжках є спільні риси. В описаних країнах є чіткі правила поведінки, а в людей немає особливих прав. У «Давачі» старійшини вважають, що приймати рішення – шкідливо й небезпечно. У «Дні сніговика» правитель впевнений, що сніг – шкідливий і небезпечний. 
Мені здається, що книжка Дзвінки Матіяш більш схожа на «Давача», ніж на «Голодні ігри». І в «Дні сніговика», і в «Давачі» хочуть однаковості в усіх людях. В обох книжках обожнюють сірий колір.
У «Дні сніговика» людям заборонено бачити сни і любити сніг. Зате треба любити сірий колір і комп’ютерні ігри і бажано їсти концентрати у тюбиках замість справжньої їжі. Але є люди, які люблять сніг, гарбузовий суп і гарбузові оладки. Цих особливих людей найбільше боїться правитель, тому їх намагаються позбутися. Мешканці країни думають, що «інших» забирають на «лікування», але насправді їх там присипають ліками, годують і присипають знову, аж поки вони стають безвільними «мішками»… Та все ж саме вони порятують цей світ.
Спочатку я взялася за книжку з завзяттям, а потім, коли Ірму ображали, не хотіла читати. Але чим далі я просувалася, тим більше мені подобався «День сніговика», і тим більше я була рада, що все ж таки вирішила прочитати цю повість. Попри всі неприємні речі, що сталися, це добра книжка. І мудра. Раджу!
Не забувайте, що мої дописи можна читати і на "Казкарці".