В очікуванні Миколая

Узимку оживає казка і можуть здійснитися найзаповітніші бажання. У грудні країною крокує Миколай і розкладає дітям (а часом і дорослим) гостинці під подушку. Миколай живе не лише в наших серцях, а й у книжках. Про них детальніше – у нашому святковому огляді.

 

Лист до Миколая

Трапляється, листи губляться. Навіть дуже-дуже важливі. Наприклад, лист до Святого Миколая. Саме це стається у книжці Валі Вздульської «Подорож листа» (Братське, 2016).

Маленька Марта написала в листі до Святого Миколая своє заповітне бажання. Але її лист загубився. Цілий рік він блукав світом. Побував і в смітті, і у воронячому дзьобі, мандрував потягами й кораблями. Там його і знайшов капітан корабля. Разом із сином Максимом він повертає Марті її листа. Дівчинка дуже засмутилася, бо зрозуміла, чому Миколай не почув її прохання. Та все ж її бажання здійснюється. Це зворушлива історія про те, що мрії стають реальністю, якщо дуже чогось прагнути.

Цього року «Братське» видало оновлену «Подорож листа» – у форматі білінгви – українською та англійською мовами. Тож тепер можна піймати одразу двох зайців – прочитати добру книжку і покращити знання англійської.

Для родинного та самостійного читання. Рекомендований вік: 5-8 років.

 

В очікуванні свята

Магія свят, очікування подарунків, спроби підглянути за тим, як прийде Святий Миколай – про все це «Медяник для Миколая» (видавництво «Братське», 2013), збірка святочних оповідань і віршів від провідних українських авторів. Серед них, зокрема – Оксана Лущевська, Валентина Вздульська, Наталка Малетич, Галина Кирпа.

Деякі книжки нав’язують дітям повчання, силоміць втовкмачують правила поведінки. Ця ж повчає, але м’яко, ненав’язливо. Дитина, читаючи, навіть не здогадується, що автори хочуть не тільки розважити її, а й чогось навчити. Наприклад, оповідання «Кольчині вуглинки» Володимира Чернишенка нагадує, що матеріальні речі – це не головне, дружба важливіша. А «Цок-цок» Лущевської – що у свята трапляються справжні дива, може зацокати навіть старий годинник.

Для тих, хто вірить і хто сумнівається.

 

На вулиці Святого Миколая

Марта живе на вулиці Святого Миколая. І вже з цього ми розуміємо, що на читача чекає розповідь про особливу дівчинку. Марта – художниця. Книжка розповідає про життєву кризу – період, коли дівчина не може малювати, обманює, дратується і врешті розчаровується в собі, а також про те, як вона долає сумніви і перешкоди і визначається з тим, що є найважливішим у житті.

«Марта з вулиці Святого Миколая» Дзвінки Матіяш (Видавництво Старого Лева, 2015) – книжка про дорослішання. Для всіх дівчат, які сумніваються в собі, своїх талантах, мріях; для підлітків, у яких є проблеми вдома, в школі чи з друзями. Ця добра й глибока історія нагадує нам, що, незалежно від професії, у житті кожного трапляються складні моменти, але й у часи криз і душевного сум’яття ми лишаємося людьми.

Книжка буде цікавою й корисною також і батькам, які прагнуть зрозуміти своїх дітей-підлітків.

 

Родинні традиції

Це не просто книжка, а ціла скарбниця цікавинок і корисних порад. З нею можна мандрувати через увесь рік – починаючи з Нового року і аж до Миколая. Звичаї, рецепти традиційних страв, правила етикету, описи ігор для малечі, народні віншування, колядки, щедрівки, ідеї декору та багато іншого – усе це можна знайти у книжці Дарії Цвєк «Малятам і батькам» (Видавництво Старого Лева, 2014).

Напередодні Дня Святого Миколая можна почитати про традиції святкування цього дня в Україні, а також про те, як звуться закордонні чарівники і куди вони кладуть подарунки. А потім добре б напекти традиційних медівничків-миколайок, щоб покласти усім під подушку. Можна також наробити медових зірочок, паличок чи навіть змайструвати казкову медову хатку. Така хатка точно буде окрасою зимових свят, та ще й неабияк потішить не лише всю родину, а й самого Святого Миколая.

Оповідки складені так, що неодмінно хочеться власноруч щось приготувати.

Огляд для журналу "Містер Блістер".

Повернення

Привіт, це я!
Довго не викладала нічого, але це не значить, що я не читала і не писала. Дещо можна почитати на Букмолі. Незабаром повернуся і сюди. Дякую, що чекаєте. Наступного тижня буде допис про "Перехідний вік моєї мами" Ірини Мацко.
А поки що можете почитати мою рецензію на "Букмолі" на книжку Дороти Тераковської "Дочка Чарівниць".
 
«Дочку Чарівниць» варто прочитати не тому, що це книжка про магію. І навіть не тому, що вона нагадує нам про вічні цінності. Хоча так, її варто прочитати вже за це. Та мені здається, що в цій історії заховано ще три важливі речі.
По-перше, дівчина з хлопцем можуть дружити. Просто дружити, без жодних романтичних стосунків. Як на мене, це важливий меседж для підлітків. Якщо дівчині й хлопцеві цікаво разом, це не обов’язково означає, що вони закохані, вони просто можуть бути друзями. По-друге, життя, сповнене чарами, пригодами та ризиком не таке радісне, як нам уявляється (часом же хочеться, щоби життя кардинально змінилося за допомогою магії). Важко бути іншим, бути обдарованим, бути обраним. Коли в тебе така доля, ти мусиш іти до неї сам. По-третє, надія не залежить від матеріальних речей. Люди Великого Королівства були рабами; вони голодували; їх шмагали батогами, але вони не втрачали надії – співали ночами Пісню і вірили, що колись знову будуть вільними".
Детальніше - за посиланням:
http://bokmal.com.ua/books/dochka-charivnyc/

Пошуки себе

Хтось, або Водяне Серце

Вікторія Амеліна

 

Як правило, я не пишу відгуки на малючачі книжки (хоча я їх таки читаю, бо маю чотирирічну сестричку :) ). Цього разу мене попросили (!!) написати відгук на книгу Вікторії Амеліної «Хтось, або Водяне серце». Ця книга, хоч і дитяча, має глибше значення.

Головний герой не знає, хто він такий, тож і називає себе Хтосем. Хтось живе в акваріумі з рибками, які не вміють говорити, та старою пані Черепахою, яка колись знала дуже багато, бо хотіла стати вчителькою. Але тепер вона вже майже все забула, тож Хтосеві самотньо в акваріумі. Самотньо йому й тоді, коли Сумний Двоногий приходить додому, бо він не говорить до мешканців акваріума, а тільки дивиться на них.

Хтось, з допомогою пані Черепахи, вчиться читати. Але з акваріума видно лише корінці книжок, а з корінців не дізнаєшся, хто ти. Тож коли Двоногий пішов на роботу, пані Черепаха вилізла з акваріума і знайшла книгу «Про всіх на світі». Там, біля зображення Хтося, було написано: «Медуза, або Водяне Серце».

Хтось вирішує, що, раз він – серце, то він буде любити всіх. І його нова мрія – навчити рибок читати й писати. Він, разом із пані Черепахою, навчає їх, таким чином також допомагає Черепасі здійснити її мрію – стати вчителькою.

Ця книга, хоч і малючача, має багато чого мудрого. Перед тим як Хтось навчився читати, він подумав: «Добре знати, хто ти. Тоді, мабуть, легше знайти свою мрію». Я на сто відсотків погоджуюся з цим. Неможливо здійснювати мрії, якщо ти не знаєш, хто ти. Коли ти знаєш, хто ти – ти знаєш, чого прагнеш. Знаєш свої ліміти, свої прагнення й бажання. На жаль, у людей не все так просто, як у медуз: ми не можемо прочитати в енциклопедії, хто ми.

Ця книжка нагадала мені, що бувають щасливі кінці. Сподіваюся, я накраплятиму на щасливі закінчення не тільки в дитячих книжках, а й у житті.

Мандри в «Задзеркалля»

«Задзеркалля»

Оксана Лущевська

 

     Сьогодні у школі посварилися дві мої подруги. Через хлопця. І я мала обирати, на чий бік стати. Я не хотіла цього робити, але довелося. І з цього приводу я ледь не посварилася з іншою своєю подругою, яка стала на протилежний бік.

Все через… хлопця.

     У «Задзеркаллі» подруги також сваряться через хлопця, тільки в них все трошки менш заплутано. Або трохи більше, залежно з якого боку дивитися.

     Дінка вважає, що тато її більше не любить. Він покинув Діну з мамою. Не розпалює більше вогонь у каміні, а мама не вміє. Мама, до речі, теж не зовсім нормально поводиться. Ігнорує Діну і сновигає, наче привид.

     Діна хотіла знайти розраду в новій школі, але там вона – сіра мишка, аж поки не починає зустрічатися з Антоном (Тортиком). Її нарешті помічають. От тільки не на таку увагу вона сподівалася. Діна спостерігає за своїм життям ніби з-за дзеркала. А потім потрапляє в лікарню. Бо ніхто її не любив.

Сашка спочатку думала, що все це – погана ідея. Коли Сірий покликав її і трьох подружок на побачення з Тортиком (усіх разом), вона не хотіла йти. Але пішла.

     А Тортика не було. Він був із Діною. І дівчата вирішили їй помститися.

     Коли Сашка «подружилася» з Діною і отримала запрошення на вечірку, вона не була певна, що робити. Але дівчата вирішили за неї. Тортик поліз цілуватися, дівчата образилися, і вона його поцілувала – на зло Діні.

     Дінка вибачалася. І це, мабуть, було найгірше. Сашка не знала, що робити. Вона стояла на холоді так довго, що «заробила» запалення легенів.

    Що мені дуже сподобалося в цій книзі – це те, що головна героїня має недоліки. Сашка робить помилки. Всі роблять помилки, і це нормально. Тільки треба їх виправляти. Або хоча б пробувати. Це круто, що Оксана Лущевська показала це. Сашка була дуже недоброю до Дінки, але потім вони помирилися. В житті не завжди так. Але мені подобається, що головні герої не білі й пухнасті.

    Як Оксана Лущевська пише так багато? І так швидко? І так… емоційно?

   Дуже раджу цю книжку дівчатам-підліткам. Особливо, якщо ви комусь заздрите чи хтось заздрить вам… Ну і дорослим також.

Дорослішання художника

Дзвінка Матіяш

Марта з вулиці Святого Миколая

 

З того, що мені сказала мама, мені здалося, що ця книжка буде глибока. Не просто глибока, а що там буде якась велика трагедія.

Наприклад, у «140 децибелів тиші» Андрія Бачинського у хлопця померли батьки, і після аварії він втратив слух і мову – одним словом, уже спочатку зрозуміло, що йтиметься про дуже серйозні проблеми.

Я чекала такого самого від «Марти…». Мушу сказати, мені навіть сподобалося, що книжка не була тим, що я очікувала. Я була приємно здивована.

Мені сподобалося й те, що у Марти була «криза». Вона обманювала, дратувалася, а потім була розчарована в собі. Ще вона не могла малювати. Це показує, що стосунки з друзями і родиною сильно впливають на те, як ти висловлюєш свою думку. Особливо творчу думку (малювати, писати, співати…).

Ще мені здалося цікавим те, що книжка описує той період часу, коли Марта емоційно дорослішає. Це дає читачам змогу порівнювати себе з нею і показує, що вони не одні такі.

Загалом, мені ця книжка здалася особливою в найкращому розумінні цього слова. Нібито описуються буденні події, але говориться не тільки про верхній шар, а глибше. Можливо, тому що Марта – художниця. А можливо, тому що в неї дорослі друзі. Якщо в тебе дорослі друзі, ти і сам стаєш дорослішим.

«Марта з вулиці Святого Миколая» явно піде на мою поличку улюблених книжок.

Єдине, що мені не сподобалося, це те, що близько кінця Марта сказала: «Те, що це був чоловік, а не жінка, зрозуміло. Не знаю, чи є хоч одна настільна гра, яку придумала б жінка». Ці слова мене обурили і дещо розчарували. Особливо враховуючи те, що автор книжки – жінка. Пошукавши в інтернеті, я виявила, що все ж є ігри, створені жінками. По-перше, Елізабет Меґі створила гру «Землевласник», на основі якої потім випустили усім відому «Монополію». Вона також створила кілька інших настільних ігор. Про інших жінок-творців ігор можна почитати ось тут. Хоча мушу визнати, що часто жінки є не винахідниками гри, а дизайнерами або співтворцями (разом зі своїми чоловіками).

Дуже раджу «Марту з вулиці Святого Миколая» та іншу книжку Дзвінки Матіяш – «День сніговика».

До зустрічі, читальні сови!

Голосна тиша

140 децибелів тиші

Андрій Бачинський

Я тепер і українською деякі блоги буду писати, використовуючи шкільний питальник. 

Щоб було легше зрозуміти зміст, ось питання:

1.  Що ви думаєте про книгу?

2.  Яка найцікавіша частина(и) у книжці?

3.  Чи хотіли б ви бути героєм цієї книжки?

4.  Кому б ви рекомендували книжку?

5.  Який персонаж вам подобається/з ким ви себе асоціюєте?

6.  Як ви думаєте, чому автор вибрав саме цю назву?

7.  Чи подобається вам обкладинка?

    На мою думку, ця книжка дуже гарно написана і дуже глибока. Вона точно і правильно розповідає, як це було б, якби хтось втратив слух, здатність говорити і сім’ю одночасно.

Деякі найцікавіші моменти: коли Сергій подружився з Яринкою; коли Сергій грав на фортепіано посеред вулиці, і його почув професор. Ще мені сподобалося, що Сергій був такий відданий Яринці, що утік із інтернату, щоб її знайти і врятувати.

    Я б не дуже хотіла бути на місці Сергія в цій історії, враховуючи те, що він втратив слух, не міг говорити, і його сім’я загинула. Але його світ такий самий, як і наш… Хоча… навпаки. Наш світ (мій та ваш) зовсім не схожий на Сергіїв. На перший погляд, вони схожі, чи навіть однакові. Та якщо подумати про це трохи більше, то розумієш, що насправді світ Сергія – це інтернат. Це той світ, до якого він звикає після того, як поїзд змінює його життя. До аварії світи все ж більше схожі, хоча Сергій та його батьки – музиканти. Музика – це свій (своєрідний) світ. Коли ти граєш, ти переносишся в еру, місце появи мелодії. Ти переносишся в час, коли композитор написав музику. Ти відчуваєш радості та печалі мелодії та композитора, які передає інструмент. Коли ти граєш, ти стаєш одним цілим зі своїм інструментом. (Якщо ви займаєтеся музикою, то вам, мабуть, знайомі ці відчуття.) Так що ні до, ні після аварії Сергій не жив у тому світі, що й ми. Але саме тому, що Сергій жив у світі музики, йому було так важко після аварії, бо ж він втратив не тільки здатність чути й говорити, а й найважливіші часточки свого світу: сім’ю та музику.

    Я б порадила «140 децибелів тиші» тим, хто любить читати глибокі книжки або вважає, що він не такий, як інші.

    Мені сподобався професор, бо навіть тоді, коли Сергій украв у нього гроші і втік, той зрозумів, що у нього була на те причина, і далі пробував допомогти хлопцеві. Професор відчував, що Сергій не взяв гроші просто так і не взяв би, якби вони не були йому дуже потрібні. Професор, хоч і не знав Сергія довго, все ж розумів, що цей хлопець не така людина, що зловживає гостинністю і краде гроші. Сергій просто дуже хотів врятувати Яринку.

Мені здається, що автор так назвав книжку, бо гучність свистка потяга досягала 140 децибелів, тому «140 децибелів». Після аварії Сергій оглух, тому «тиші».

    Обкладинка ніби промовляє: Сергій затуляє вуха, і це символізує багато чого. Уже тільки з обкладинки і назви можна здогадатися про зміст книги.

Приємного читання!

До зустрічі!