Здійснення мрій

Авіа, пташиний диспетчер

Оксана Лущевська

 

Можливо, ви читали цю книгу молодшим брату/сестрі чи доньці/сину і тепер дивуєтеся, чому я, одинадцяти років, пишу про неї відгук. А причина проста: я отримала книгу, я прочитала книгу, мені сподобалася книга, я вирішила написати про книгу. Слухайте…

Починається все з того, що бориспільський голуб Авіа спостерігає за літаками. Він із гіркотою згадує, що мав би бути спортивним голубом, але ще малим пташам поранив крило, тож тепер живе в Бориспільському аеропорту.

Початок дії: теплого дня Авіа відпочиває на сонечку, коли до нього прилітає шматок газети. Там Авіа читає про диспетчерів і вголос думає про те, що було б класно, якби були диспетчери для пташок. Це все лише мрії Авіа, та папуга Кодак Ара пише статтю про цю геніальну ідею. І тоді Авіа розуміє, що йому треба реалізувати свій божевільний задум. Підштовхнуло його й те, що крук Шах, який ображає усіх слабших за нього, обіцяє, що, якщо Авіа втілить свій задум у життя, він (крук) покине Бориспільський аеропорт назавжди.

І що ж ви думаєте? З допомогою друзів Авіа починає керувати пташиними польотами.

Гарна і зворушлива книжка з чудовими ілюстраціями. Я б радила читачам 4-10 років.

Новинка: до деяких відгуків я додаватиму абзац, який називатиметься Д.Р.П.А. Це означає «До речі, про автора». Як вам ідея?

Д.Р.П.А.

Оксана Лущевська – авторка багатьох інших книг. Зокрема, «Друзі за листуванням», «Найкращі друзі», «Солька і кухар Тара-пата», «Інший дім», «Вовчик-колядник», «Про кита», «Мені не потрапити до «Книги рекордів Гіннеса» (усі вони в нас є!) та ін. «Авіа, пташиний диспетчер» прилетів до мене з автографом і поповнив мою колекцію підписаних авторами книжок. Підпис: «Чудова Марічко, літай високо! О. Л. Обіймаю міцно».

Велика подяка Оксані Лущевській за всі її чудові книги.

Літайте високо і не бійтеся впасти!

Бабусі також були дівчатами

          Це мій другий відгук на конкурс читацьких щоденників від видавництва «Грані-Т», на книжку Євгенії Кононенко «Бабусі також були дівчатами».

 Перший, на книжку Ніни Грьонтведт «Привіт, це я!», можна почитати тут. Якщо перший відгук був у формі щоденника, то другий – це лист. Ось він:

Люба бабусю!

Хочу спитати в тебе щось, що може здатися тобі трошки дивним: чи у тебе в юності були секретні любовні романи або таємні прихильники? Не дивуйся, що я тебе про таке питаю. Просто я прочитала книжку Євгенії Кононенко «Бабусі також були дівчатами», де родинна таємниця, пов’язана з любовним романом, отруює життя цілої родини. Хочеш дізнатися, про що книжка? Я тобі розповім.

У Києві у великій квартирі покращеного планування живе Ліза Лисюк із батьками і двома бабусями – рідною та її сестрою. Ліза вчиться в гімназії. І вчиться вона дуже гарно, завдяки чому перемагає на олімпіадах. Ще Ліза пише есе на конкурси. Наприклад, часопис «Молода еліта України» з її публікацією і фото стоїть на книжковій шафі, і цим пишається уся сім’я. Особливо бабуся Анастасія Георгіївна – доктор наук, яка випадково не стала академіком. І вона у домі Розумовичів-Лисюків – головна, хоча Лізині тато з мамою теж науковці. Не має жодного стосунку до науки лише одна людина в цій родині – Маруся, бабусина сестра. Вона відповідає за прибирання і готування їжі.

Насправді ця історія почалася саме тоді, коли Маруся померла. Всі її речі були в невеликому комоді і шафі. Бабуся забрала собі архів із фотографіями, а одяг викинула. Та вона не знала, що Ліза туди добралася раніше від неї і знайшла щось цікавіше – старі любовні листи від Валерія Кросоцького, адресовані Лізі Королько. Вони приходили з Одеси на їхню адресу, а Ліза точно знала, що в їхній квартирі за останні п’ятдесят років не мешкала ніяка Ліза Королько!

То хто ж ця Ліза, якій писав далекий і таємничий Валерій? Листи були сповнені суму і любові. Валерій писав, що, якби не заборона Лізи зустрічатися з її сім’єю, то він би поїхав у Київ уже зараз і розшукав її, що він сумує за коханою і переживає, чи з нею все гаразд, бо вона не пише.

Повертаємося до нашої Лізи. Коли Маруся померла, сім’ї Розумовичів-Лисюків довелося знайти нову хатню господиню. Так сталося, що мамина знайома, Галина Андріївна, розлучалася з чоловіком і тимчасово не мала де жити, тому погодилася попрацювати економкою. Їй і її доньці Алісі віддали кімнату покійної Марусі.

Аліса та Ліза подружилися, хоча вони були дуже різні. Аліса хоче стати власницею мережі косметичних салонів або хоча б вийти заміж за власника такої мережі. А Ліза, звичайно, стане науковцем. У той час, як Ліза зосереджена на навчанні, Алісі в голові тільки хлопці та косметика.

Знаєш, бабусю, писала я тобі оце і ось про що подумала. Ліза і Аліса мені трохи нагадують мене і мою подружку Кейлі. Хоча ми насправді десь посередині, вона трохи ближче до Аліси, а я – до Лізи. У мене, так як у Лізи, успіхи у навчанні, а у Кейлі, як в Аліси, – з хлопцями.

Ліза вирішує, що Алісі можна довіряти. Зрештою, у неї немає інших подруг чи людей, яким вона могла б розповісти свої секрети, тож вона показує Алісі листи. Аліса в захваті. Вона вважає, що Ліза і Валерій можуть бути десь поруч і треба розгадати таємницю листування. Вона хоче, щоб Ліза познайомилася з її другом Костиком. Вони якось зустрічаються на Володимирській гірці.

Спочатку Ліза обурена, що Аліса розповіла комусь про листи. Але потім Костик розповідає Лізі, що він – молодий письменник, і дає їй свою першу книжку. Він пояснює, що зацікавився, тому що хоче написати ще одну книжку, але на основі справжніх подій. Ліза спочатку хоче відмовити Костика: а що, як хтось із її сім’ї прочитає книжку? Та Костик запевняє, що, якщо книжка вийде, він змінить усі місця подій та імена.

Зараз, бабусю, я напишу версію Костика, але мушу сказати, що він не дуже мудрий, моя початкова версія була ближче до правди, ніж його. Костик вважає, що Ліза Королько – близька подруга бабусі Насті. Листи приходили на адресу Розумовичів, щоб батьки Лізи не дізналися, а Анастасія передавала подрузі листи. Насті їх передавала старша сестра Марія, яка з часом здивувалася, чому сестрі приходить стільки листів, і вирішила їх прочитати. Я вважаю, що це було негарно з боку Марусі, тому що листи були адресовані не їй. Костик думає, що Марія перестала передавати Насті листи, тому Настя не могла віддати їх Лізі. Ліза і Валерій не знали про це. Валерій писав і писав, сподіваючись, що хоч один з його листів проб’ється. Ліза, сповита горем, наклала на себе руки.

Чи Костик правий – можна було дізнатися лише в Одесі. Нагода поїхати туди трапилася, коли тато запитав, куди Ліза хоче поїхати на море. Ліза запропонувала Одесу, але тато відповів: «У цьому помешканні якесь нездорове ставлення до цього прекрасного міста! Коли я ще залицявся до твоєї мами і ми вже планували одружуватись, я запропонував поїхати після реєстрації шлюбу до Одеси, бо там жив мій університетський друг. То після цього наше весілля мало не розладналося». Та все ж тато підтримав Лізину ідею і сказав, що щось придумає. Ліза спитала, чи вони можуть взяти також Аліску. Тато відповів, що він подумає.

Тато сказав, що домовився про відпочинок у Миколаївській області і що можна взяти з собою Алісу. Миколаївська область – то версія для бабусі. Головна ж мета подорожі – Одеса.

Дівчата хочуть знайти вулицю Бебеля, де мешкав Валерій, і розпитати про нього людей, які зараз там живуть. Аліса хоче довести Костику, що він не правий, бо вона вважає, що Ліза і Валерій досі живі, і має грандіозні плани звести їх.

Ліза не могла зрозуміти, навіщо це старим людям. Аліса ж розповіла, що її тітка вдруге одружилася в шістдесят років і стала щасливою. Потім Аліса стала розпитувати Лізу про бабусю Настю і її чоловіка. Це примусило Лізу замислитися. Таємниць з боку її тата немає, а з боку мами – безліч. Таємничі листи, які привели їх до Одеси; дід, про якого Ліза ніколи не чула; померлий братик бабусь, про якого Ліза дізналася аж перед смертю Марусі, бо про нього ніколи не згадували…

Лізі розповідали про батька Анастасії Георгіївни, вона їздила до татового тата, але де мамин батько? Ліза знає, що дівоче прізвище її мами не Розумович, а Бусурман. То де ж той загадковий Іван Бусурман?

Прийшовши на вулицю Бебеля, дівчата намагаються знайти потрібну квартиру і розпитують жінок на лавці про те, хто зараз там живе. Виявляється, що там живуть квартиранти, які винаймають її в Голубовських. Не готові розчаруватися, дівчата питають, у кого ж ті Голубовські купили квартиру. Чи не в Кросоцьких? Звичайно, що так.

Дівчата не наважилися зайти у квартиру, бо не знали, що сказати. І лише в останній день таки зайшли і передали листа для Кросоцьких – Валерія та його сина Миші.

На жаль, Галина Андріївна з Алісою виїхали від Розумовичів. Анастасія Георгіївна давно шукала привід позбутися Аліси, тому що боялася, що Аліса зіпсує її розумницю Лізу. Анастасія Георгіївна хотіла, щоб Галина Андріївна відіслала Алісу до батька, тому звинуватила дівчинку у крадіжці сережок, хоча Аліса їх не брала. Та Галина Андріївна сказала, що якщо їде Аліса, то їде і вона. Тож бабуся сама потрапила у свою пастку.

Після від’їзду Галини Андріївни не вдалося найняти нову економку. У мами не було ні часу, ні можливості готувати бабусі її здорові сніданки. Крім того, поруч не було тата, який би припиняв їхні сварки. Тож у домі Розумовичів-Лисюків постійно чулися крики і сварки. Так Ліза дізналася, що бабуся відбила в Марусі нареченого, але не вжилася з ним, і він поїхав в Америку. Саме там його і зустріла мама.

Якось, коли вже розпочалося навчання в гімназії, у Лізи запищала мобілка. Це був Михайло Кросоцький. Ліза зустрілася з ним після уроків. Говорили вони, звичайно, про листи. Так вона дізналася, що Ліза Королько – любовний псевдонім її бабусі. Маруся розбила кохання Валерія Кросоцького та своєї сестри Насті. А та потім розбила кохання Марусі та Івана Бусурмана. Але оскільки помста нічим хорошим не закінчується, обидві сестри лишилися без чоловіків, а з Марусі Настя зробила домашню господиню…

Отаке дізналася Ліза про свою родину. Печально, правда ж? Я вважаю, що, якби бабуся розповіла своїй доньці та онуці про свою юність одразу після смерті Марусі, було б менше сварок і кращі стосунки. А ще краще було б, якби вона не приховувала правди. Я думаю, тоді їй було би легше переносити усе це і вони могли б одне одному вірити.

Мені здається, що книжки про родинні таємниці дуже цікаві. Кілька місяців тому я читала книжку «Кава з кардамоном» Йоанни Ягелло. Там мама головної героїні приховувала, що віддала її сестру у дитячий будинок.

Якщо хтось у родині щось приховує або має якісь секрети, які так чи інакше стосуються цієї родини, це погано впливає на стосунки у сім’ї. Краще не мати скелетів у шафі: якщо про них не розказувати, то вони можуть самі вилізти і про себе нагадати. Тоді, коли зовсім не чекаєш…

Бабусю, я сьогодні тобі написала цього листа саме для того, щоб розповісти про цю книжку, бо мені здається, що не тільки в цієї бабусі були такі сильні почуття… У тебе ж немає від мене секретів? Якщо є – розповідай. І не забувай про те, що я казала про скелетів у шафі…

Завжди твоя, Марічка

Привіт, це я

Пам’ятаєте, я вам розповідала, що брала участь у конкурсі читацьких щоденників від видавництва «Грані-Т»? Я навіть викладала свої записи до першого туру тут. І ось нарешті відомі результати другого туру. Коли я побачила список переможців, точніше, що мене там не було, я була трохи розчарована. Та потім я дочитала до кінця і побачила, що журі таки відзначило мою роботу. Я отримаю книжку «Наша життєдайна зірка Сонце» Пола Брекке і знижку у 20% на книжки «Грані-Т» – гарно, правда ж?

Не буду більше розповідати про конкурс. Захочете – самі почитаєте на сайті видавництва. Одним словом, ось мій відгук на книжку Ніни Грьонтведт «Привіт, це я!» Я писала його у блокноті, у вигляді щоденника. Ви навіть зможете побачити кілька фотографій оригіналу, який я відправила на конкурс.

Жовтень 2013

Щоденнику,

не знаю, як до тебе звертатися… «Любий щоденнику»… Не підходить, а просто писати дату – якось дивно. Мабуть, зупинюся на «Щоденнику».

Я буду тут записувати свої думки про життя та про книжки.

Щоденнику,

знаєш, як виявилося, я зовсім не креативна. І до мене в своїх щоденниках робили малюнки біля своїх записів.

Я читала англійською Dork Diaries Rachel Ranee Russel і Wimpy Kid Jeff Kinney. Так от, персонажі цих книжок також писали щоденники! Ці книжки – це і є щоденники Грега та Ніккі! А «Привіт, це я» Ніни Грьонтведт побудована інакше. Частина – розповідь Уди, частина – її щоденник.

Щоденнику,

зараз я читаю «Привіт, це я». Я про цю книжку вже згадувала. Хотіла б розказати про неї, але мама кличе. Потім!

Щоденнику,

сьогодні я почну тобі розказувати про книжку Уди «Привіт, це я», якщо ти забув.

Уда живе з татом, мамою та меншою сестричкою Ерле(нд). Її найближча подруга Геллє також живе на вулиці Кроклейвій. Геллє живе з мамою та старшим братом Стіаном. Уда вважає, що Стіан – тупий ідіот-заучка, ще й прибацаний. Він тільки те й робить, що бренькає на гітарі та слухає гурт DumDum Boys – «Дурні-дурні хлопці». Геллє не завжди поділяє думку Уди, тому що не хоче сваритися з братом. Часом Уда з Геллє приймають до свого гурту Ерле(нд), але часто їм цікавіше самим. Гарна ідея, бо часом малявки все псують.

Щоденнику,

Уді та Геллє дуже добре разом. Вони печуть кекси, малюють та шпигують.

Потім у Зелений Дім поселяються Шманьки зі страшним псом Дизелем. Тоді ж з’являються і малюнки-погрози, тому дівчата думають, що вони від Шманьків.

Якось, прийшовши до Геллє, Уда йде в кімнату Стіана, і вони кричать одне на одного. Геллє зла на Уду.

Наступного дня після школи Уда підстерігає Стіана, бо вона вважає, що через нього вони з Геллє посварені. Коли підходить Стіан, то вони б’ються. Після цього Геллє взагалі не хоче з удою розмовляти, не те що дружити!

Щоденнику,

я вважаю, це добре, що в Уди є Геллє, але краще мати більше друзів, бо тоді, якщо ти з кимось із них посваришся, то ти не будеш сам. У мене велике коло друзів, і я думаю, що це чудово.

Листопад 2013

Щоденнику,

Так буває, що друзі сваряться. Таке може трапитися з кожним. Мабуть, тому про це дуже часто згадується у книжках.

Недавно я читала англійською «Щоденник принцеси» Мег Кебот. Головна героїня, Міа, теж свариться з найліпшою подругою. Але вони миряться. Сподіваюся, Геллє та Уда теж помиряться.

Щоденнику,

як я і казала, Уда з Геллє посварилися. Геллє тепер дружить з Ерле(нд), а Уда знайшла собі нову подружку – Аннікен. Та коли Аннікен бачить Стіана та закохується в нього, а Уда їй каже, що Стіан тупий, і вона йому не подобається, то Аннікен теж не хочу бути подружкою Уди.

Щоденнику,

Мені шкода Уду, але я вважаю, що вона могла виправити стосунки з Геллє, якби попросила вибачення у Стіана. А з Аннікен могла б не сваритися взагалі.

Що вона має до Стіана? Він же нібито тупак!

Щоденнику,

після сварки з Аннікен Уда їде до бабусі. Її бабуся, як і моя, любляча, турботлива, гарно готує, з нею можна про все поговорити, і вона завжди допоможе з будь-якою проблемою. Єдина відмінність – те, що в Уди нема дідуся, а в мене їх аж два.

Щоденнику,

не лише сім’я Уди гостює у бабусі. Бабуся живе у великій хаті. Половина належить їй, а половина, яка називається Іншим Краєм, – дядькові та тітці. Уда порозумілася з усіма своїми двоюрідними братами і сестрами. Також отримала поради від бабусі, як вирішити свої проблеми. Тож, коли час їхати додому, Уда сумна. Але вона знає, що скоро повернеться.

Щоденнику,

я думаю, що коли Уда повернеться додому, то помириться з Геллє та Стіаном. Я вважаю, що Уда достатньо розумна, щоб помиритися з сусідами.

Щоденнику,

Коли Уда повертається додому, то йде на Платформу, де вони з Геллє полюбляли гратися і шпигувати, і бачить там Стіана! Він у навушниках і схилився над зошитом, тож не бачить і не чує, як Уда за ним спостерігає.

Врешті Уда підкрадається до нього і торсає за плече. Стіан не сидів за уроками, а малював Уду!

І те, що дівчата вважали малюнками-погрозами від Шманьків, насправді малював Стіан. І ніякі то були не погрози!

Стіан розповідає Уді, що Шманьки виїхали. І що взагалі то були непогані люди. В Андреаса цукровий діабет, а Дизель своїм гавкотом просто закликав гратися.

Ще Уда зі Стіаном виявляють, що подобаються одне одному. Уда просить Стіана поговорити з Геллє. Вони домовилися, що Стіан напише есемеску, коли вона може дзвонити Геллє. Та Уда чекає цілу ніч…

Щоденнику,

вранці Стіан написав Уді, що вона може подзвонити. І що ти думаєш? Уда з Геллє миряться! Клас! Найкращі друзі! І в мене, і в в Уди – класні друзі!

Щоденнику,

тепер Уда і Геллє дружать зі Стіаном та Ерле(нд). Та все ж люблять проводити час і вдвох. А я чекаю на другу книжку про Уду. Коли вона вийде, я прочитаю і розповім тобі.

Читацький щоденник

Я брала участь у конкурсі читацьких щоденників видавництва «Грані-Т». Треба було за літо прочитати сім книжок і коротенько написати, як змінився головний герой. Звісно, за літо я прочитала більше. Мені було цікаво, і я з нетерпінням чекала результатів. Недавно я дізналася, що пройшла у другий тур, тому вирішила, що можна і вам показати, що я написала.

Олесь Ільченко про Леонардо да Вінчі, Карла Ліннея, Жюля Верна, Джона Рокфеллера, Лесю Українку, Вінстона Черчілля

Я навіть не знаю, як сказати. Зробимо так. Коли Леся Українка була дівчинкою, то хотіла стати піаністкою. Потім вона захворіла на туберкульоз. Їй зробили операцію на руці, тому вона більше не могла грати. Вона стала поетесою! Моєю улюбленою!

(Я і зараз читаю книжки з цієї цікавої та пізнавальної серії - про дитинство видатних людей.)

Вісім днів із життя Бурундука

Іван Андрусяк

Спочатку Івасеві не щастить. Потім він знаходить зніще і пробує вивести чортика антипка, щоб той йому допомагав. Але навпаки – все пішло шкереберть. Івась розчавив яйце з чортиком, бо зрозумів, що для того, щоб його поважали, не треба ніякого антипка!

(Цікава книжка, але про Стефу та її Чакалку мені подобається більше. :) )

Солька і кухар Тара-пата

Оксана Лущевська і Лана Світанкова

На початку кухар Тара-пата сумний, тому що він не може придумати меню на день народження Гені. Потім він зустрічає Сольку. В пана Тара-пати уява, скажу я вам, нікудишня, але Солька допомогла йому придумати чудове меню.

(У книжці є цікаві рецепти, і ми вже навіть кілька випробували.)

Детектив Ниточка

Ґжеґож Касдепке

На початку детектив Ниточка сумний, тому що до нього приходять тільки діти, а вони не платять. Це тому, що більшість дорослих вважають його несерйозним. Але він виявляє, що йому подобається, як він зараз живе. І що він насправді допомагає усім, а не тільки дітям.

(Тут я просто скажу: раджу!)

Моллі Махлюй: маленька чарівниця зовсім велика

Нелє Моост і Керстін Фьолкер

На початку книжки Моллі заборонено чаклувати. Потім, після її дня народження, вона знову може чарувати. Ще, завдяки морській свинці Ледь-не-Королю, вона стала відповідальнішою.

(Колись, коли я ще була дитиною, серія про Моллі Махлюй була моєю улюбленою. :) Часом я й досі її перечитую.)

Вертихвіст

Валентина Вздульська

Спочатку лис Вертихвіст був хитрий. Але коли він зустрів ялиночку, то захотів їй допомогти, тобто її оживити. Крім того, що він допоміг ялиночці, Вертихвіст змінився і став допомагати іншим.

(Я вже писала колись про Вертихвоста. Почитати можна ось тут.)

Джим Ґудзик і Машиніст Лукас

Міхаель Енде

На початку Джим Ґудзик – просто немовля в коробці. Потім він втік з дому з Машиністом Лукасом. Він пережив багато пригод з драконихою і став відважним. А в кінці Джим взагалі заручився.

(Про цю книжку я також писала. Отут.)

Ось таке було написано у моєму читацькому щоденнику.Тепер я чекаю книжку Євгенії Кононенко «Бабусі також були дівчатами», щоб написати великий відгук, потрібний для другого туру. Другий відгук буде по «Привіт, це я!» Ніни Грьонтведт. Коли оголосять результати, то я обов’язково поділюся зі своїми читачами і результатами, і відгуками. Побажайте мені удачі!:)

Як не скарб, то пожежа

Як не скарб, то пожежа

Наталка і Олександр Шевченки

Минулого разу я писала про книжки Андрія Кокотюхи, а цього – про ще один детектив – «Як не скарб, то пожежа» з серії «Команда Мрії».

У книжці так само, як і в Кокотюхи, дві частини і так само однакові герої. Ура!

У першій частині Команда Мрії шукає скарб, а потім викриває злочинців і таки отримує гроші. А у другій повісті – пожежа. Усі в місті думають, що винен міський дивак Халатурник, але Команда Мрії підозрює, що це не він, а Артур і Альберт, двоє не місцевих бізнесменів. Виявляється, що вони хотіли купити землю, але там вирішили побудувати санаторій. Тоді Артур та Альберт підпалили цю ділянку, а потім підставили Халатурника. Діти знають, що це не він, бо Халатурник страшенно боїться вогню. Тільки як пояснити це міліції? У Команди Мрії є план! Який? Дізнайтеся самі!

Клуб Боягузів

Андрій Кокотюха

Клуб Боягузів

Мені подобається, як Андрій Кокотюха пише свої книжки. «Клуб Боягузів» і «Колекція гадів» - обидві про тих самих героїв.

Коли закінчується книжка, мені не хочеться прощатися з її героями, а у випадку з повістями Кокотюхи прощатися немає потреби! Як на мене, це гарно, що в творах письменника ті самі персонажі.

Особисто мені більше сподобався «Клуб Боягузів». Оксана, її нова подружка Мавка, Денис і Максим їдуть до Львова. Вони ночуватимуть у Мавчиних батьків. Коли Денис прогулюється містом, його звинувачують у крадіжці ста гривень. Його навіть забирають у міліцію, але потім випускають, а сім’я дівчинки, яка його звинуватила, приходить додому до Мавки на чай.

Оля, так звати цю дівчинку, розказує їм, що сама поцупила гроші. Вони їй треба були, щоб заплатити за членство у так званому «Клубі Боягузів». Максим та Денис сумніваються, що цей клуб справжній. Особливо Максим. Вони всі нашкрібають Максимові сто гривень, і він вступає у клуб. Потім друзі полюють на засновника «клубу».

Суперцікава книжка! Я вам розказала тільки про одну частину, а їх там дві.

Приємного читання!

Вертихвіст

Вертихвіст

Валентина Вздульська

    Лис Вертихвіст – чарівник, який часом робить капості. Але він не злий, він просто любить побешкетувати.

      Усе почалося з того, що перед Різдвом Вертихвіт вирішив трохи погратися. Він побачив, що якийсь чоловік зрубав ялинку, і хотів покепкувати з нього. Лис оживив ялинку, дядько злякався, і ялинка втекла. З переляку чоловік машиною в’їхав у сцену, де мали виступати діти. Ті дуже засмутилися, і Вертихвіст пошкодував, що так зробив. Він зібрав усіх своїх лісових друзів, щоб вони допомогли йому зробити нову сцену. Наступного дня, коли діти все це побачили, вони дуже зраділи. Усе було, як нове, а на додачу – ялинка з лісовими гостинцями.

    Лис щодня провідував свою ялинку і побачив, що вона осипається. Він не хотів щоб його ялинка опинилася на звалищі, як інші різдвяні дерева, які після кількох днів стають непотрібними, тому вирішив їй допомогти. Вертихвіст звернувся до своєї бабусі-чаклунки, яка спеціалізується на прадавній лисячій магії. Вона сказала йому, що це буде важко, але він зможе. І ще сказала йому ось що:

«Зроби сумного – веселим,

боягуза – хоробрим,

злого – добрим.

І коли матимеш радість, хоробрість і доброту, змішай їх із часточкою свого життя – отримаєш чудодійний еліксир».

              Лис вирішив почати з другого. Він перетворився на дантиста і взявся лікувати свого друга ведмедя Шапочку. У кабінет до лікаря зайшов хлопчик Владко і злякався Шапочки. Вертихвіст-дантист попросив хлопчика вирвати ведмедеві зуба, оскільки він сам не дуже знається на цій справі. Спочатку Владик боявся, але потім наважився. І став хоробрим.

        Потім лис взявся за перше. Він оживив ковзани і санчата і покликав знуджених дітей. Поки вони з'їжджали з пагорба, то стали радіти. Вертихвіст зловив трошки того радісного повітря в банку. Ще один пункт плану виконано!

          З третім було трошки складніше. Спочатку лис пішов у крамницю зі своїм другом вовком Мамаєм. Вовк налякав злодія, який там був, а лис примусив його пообіцяти, що він стане добрим і більше не буде красти. Потім наказав злодієві дихнути у баночку. Але коли вони дісталися лісу, то виявилося, що баночка порожня.

    Лис вирішив спробувати ще раз. Це було дуже ризиковано, але ялиночка охляла, тож ще трошки – і їй не можна буде допомогти взагалі.

      Вертихвіст написав записки пану Зарудному (власнику пограбованої крамниці, який і зрубав ялинку), Владику, Оксі, доньці пана Зарудного, її подружці Богдані, своїм лісовим друзям і бабусі.

    Пан Зарудний хотів застрелити лиса, але, на щастя, перший раз попав у ногу. А потім з’явилися Оксі, Богдана і Владко. Пан Зарудний хотів добити лиса, але діти кинулися під рушницю – добре, що він не встиг натиснути на гачок. Діти вмовили його повезти лиса до ветеринара.

  У клініці, коли поранений Вертихвіст лишився сам, з’явилися його друзі і бабуся. Вони взяли зуб ведмедя, радісне повітря, кулю, витягнуту з лапи Вертихвоста, і закривавлений бинт (часточка життя) і з допомогою бабусиних чарівних слів оживили ялинку. Вона стала мандрівною ялинкою і завжди була з Вертихвостом.

    Ура! Ура! Ура! Я дуже раджу вам почитати цю не дуже товсту, але дуже емоційну книжку. У ній багато зворушливих моментів, коли ти співпереживаєш героєві. Мені вона дуже сподобалася. Це одна з моїх (численних) улюблених книжок видавництва «Грані-Т». Сподіваюся, вам сподобається також. 

Джим Ѓудзик і машиніст Лукас

Джим Ѓудзик і машиніст Лукас

Міхаель Енде

Уявімо країну, де живуть Король, двоє його підданих і машиніст, який не вважає себе підданим. Це – Недогадія, де мешкає машиніст Лукас.

Одного чудового дня в Недогадію приходить дивна посилка, в якій знаходять чорного малюка, і пані Штоцкер бере його до себе. Коли Джим, так назвали хлопчика, виростає, Король каже Лукасові, що острів затісний для п’ятьох людей і паротяжихи. Комусь – Лукасові, Джимові або Еммі (паротяжисі) – треба забиратися геть.

Лукас не міг покинути свою паротяжиху, тому вирішив, що вони з Еммою попливуть уночі, щоб не довідався Король. До них приєднався Джим Ѓудзик. Друзі потрапляють до Мандали – країни, жителі якої мудрі з пелюшок. Там їх зустрічає Фін Пон, маленький хлопчик, тридцять третій онук головного кухаря. З Мандали Джим Ѓудзик і машиніст Лукас вирушають на пошуки викраденої принцеси Лі Ши.

Невідомо, чи змогли б Лукас із Джимом самі вибратися з пустелі, якби не пан Бань, напіввелетень, а дістатися до Недоладії – драконового міста – їм допоміг напівдракон Непомук. У Драконовому місті вони перемагають пані Кутняк (до речі, саме їй була адресована посилка, у якій був Джим Ѓудзик). Спеціально для неї розбійники, які ховаються під іменем 13, викрадають дітей королів і вождів. Дракониха пані Кутняк нібито вчила дітлахів у школі, але насправді просто кричала на них і примушувала спати на кам’яних ліжках.

Машиніст Лукас і Джим Ѓудзик визволяють всіх дітей і разом пливуть до Мандали, де їх зустрічає імператор Пунь Джин і малюк Фін Пон, який став Головним бонзою.

Після того, як усіх дітей розсилають додому, імператор Мандали з донькою, машиніст Лукас і Джим Ѓудзик пливуть гуртом у Недогадію. Чому? Щоб провести заручини! Чиї? Лі Ши і Джима Ѓудзика.

У Недогадії на них чекають. І Король навіть визирає з вікна, хоча зазвичай цього не робить, бо зайнятий теревенями по телефону. Джим і Лукас залишаються, а Лі Ши з татом-імператором повертається назад до Мандали – поки не підросте, бо вони з Джимом ще діти.

До речі, як ви думаєте, що сталося з драконихою? Вона померла? Її відправили в зоопарк? Втопили? Ні, можу побитися об заклад, що ви не вгадали. Дракониха сказала, що, як усі дракони, яких перемагають, але не вбивають, вона стала доброю і мудрою. Але ці перетворення забирають багато сил, тому вона, змучена, надовго заснула.

А ще мені цікаво, як Джим Ѓудзик потрапив у лапи розбійників і хто його батьки? Хтозна, може, він – нащадок якогось африканського вождя?