Пошуки себе

Хтось, або Водяне Серце

Вікторія Амеліна

 

Як правило, я не пишу відгуки на малючачі книжки (хоча я їх таки читаю, бо маю чотирирічну сестричку :) ). Цього разу мене попросили (!!) написати відгук на книгу Вікторії Амеліної «Хтось, або Водяне серце». Ця книга, хоч і дитяча, має глибше значення.

Головний герой не знає, хто він такий, тож і називає себе Хтосем. Хтось живе в акваріумі з рибками, які не вміють говорити, та старою пані Черепахою, яка колись знала дуже багато, бо хотіла стати вчителькою. Але тепер вона вже майже все забула, тож Хтосеві самотньо в акваріумі. Самотньо йому й тоді, коли Сумний Двоногий приходить додому, бо він не говорить до мешканців акваріума, а тільки дивиться на них.

Хтось, з допомогою пані Черепахи, вчиться читати. Але з акваріума видно лише корінці книжок, а з корінців не дізнаєшся, хто ти. Тож коли Двоногий пішов на роботу, пані Черепаха вилізла з акваріума і знайшла книгу «Про всіх на світі». Там, біля зображення Хтося, було написано: «Медуза, або Водяне Серце».

Хтось вирішує, що, раз він – серце, то він буде любити всіх. І його нова мрія – навчити рибок читати й писати. Він, разом із пані Черепахою, навчає їх, таким чином також допомагає Черепасі здійснити її мрію – стати вчителькою.

Ця книга, хоч і малючача, має багато чого мудрого. Перед тим як Хтось навчився читати, він подумав: «Добре знати, хто ти. Тоді, мабуть, легше знайти свою мрію». Я на сто відсотків погоджуюся з цим. Неможливо здійснювати мрії, якщо ти не знаєш, хто ти. Коли ти знаєш, хто ти – ти знаєш, чого прагнеш. Знаєш свої ліміти, свої прагнення й бажання. На жаль, у людей не все так просто, як у медуз: ми не можемо прочитати в енциклопедії, хто ми.

Ця книжка нагадала мені, що бувають щасливі кінці. Сподіваюся, я накраплятиму на щасливі закінчення не тільки в дитячих книжках, а й у житті.

Полювання на кенгуру

«Томек у країні кенгуру»

Альфред Шклярський

Якщо ви любите мандрувати і читати про далекі краї, то дуже раджу вам цю серію – про підлітка Томека, який плаває в різні країни зі своїми друзями. Мандрувати ви будете в книзі, але разом із Томеком це буде ніби по-справжньому.

Мама Томека померла, а тато був змушений втекти з країни за участь у змові проти царя, тож він живе з тіткою і дядьком. І от якось до нього, чи, мабуть, краще сказати, по нього приходить давній татів друг, від якого аж пахне пригодами, і пропонує їхати з ним. І головне, що вирішуватимуть цього разу не тітка з дядьком, а сам Томек. Він погоджується. І пан Смуґа везе його до батька. А потім – в Австралію, ловити кенгуру. Чому? Зараз розкажу.

Коли тато Томека виїхав із Польщі, він трохи мандрував, а потім зустрів працівника фірми, яка постачає тварин у зоопарки і цирки, і став там працювати. Тепер він їде в експедицію в Австралію і хоче взяти свого сина з собою.

Томек дуже радий зустрічі з татом і з нетерпінням чекає австралійського полювання. Та дорога туди не обходиться без пригод. Томек учиться стріляти і хоче потренуватися, тож іде в тир. Там він знаходить беззбройного пана Смуґу і тигра. Коли настає час, Томек поцілює тигрові прямо межи очі, хоча потім зізнається, що, якби пан Смуґа не казав йому, що робити, то йому було б непереливки.

Усі пишаються Томеком, особливо його батько. Потім вони припливають в Австралію, сідають на поїзд і їдуть залучати тубільців для ловів, бо для того, щоб зловити ему і деяких швидких кенгуру, потрібно багато людей. Тубільці – це загроза, та Томек несе їм трохи їжі, снідає разом з ними та розважає їх стрільбою зі штуцера. Тоді вони всі разом їдуть до селища тубільців і ті погоджуються допомагати їм.

Для полювання вони розділяються на три групи, та коли вирушають, виявляється, що кенгуру трохи посунулись і їх буде важче зловити, тому звіролов відправляє Томека до групи загоничів. Хлопець дивується й трохи ображається, бо не хоче проґавити полювання. Але йому пояснюють, що це тому, що він дуже вправний стрілець. Полювання проходить вдало.

Такі та інші пригоди трапляються з Томеком та його друзями в Австралії. Ще він познайомився з дівчинкою Саллі, яка буде йому вірним другом і з якою він листуватиметься протягом інших експедицій.

Сподобалося те, про що я розповіла? Хочете читати ще? Про Томека Вільмовського українською перекладено три книги: «Томек у країні кенгуру», «Томек на Чорному континенті» та «Томек на стежці війни».

Приємного читання!

Вертихвіст

Вертихвіст

Валентина Вздульська

    Лис Вертихвіст – чарівник, який часом робить капості. Але він не злий, він просто любить побешкетувати.

      Усе почалося з того, що перед Різдвом Вертихвіт вирішив трохи погратися. Він побачив, що якийсь чоловік зрубав ялинку, і хотів покепкувати з нього. Лис оживив ялинку, дядько злякався, і ялинка втекла. З переляку чоловік машиною в’їхав у сцену, де мали виступати діти. Ті дуже засмутилися, і Вертихвіст пошкодував, що так зробив. Він зібрав усіх своїх лісових друзів, щоб вони допомогли йому зробити нову сцену. Наступного дня, коли діти все це побачили, вони дуже зраділи. Усе було, як нове, а на додачу – ялинка з лісовими гостинцями.

    Лис щодня провідував свою ялинку і побачив, що вона осипається. Він не хотів щоб його ялинка опинилася на звалищі, як інші різдвяні дерева, які після кількох днів стають непотрібними, тому вирішив їй допомогти. Вертихвіст звернувся до своєї бабусі-чаклунки, яка спеціалізується на прадавній лисячій магії. Вона сказала йому, що це буде важко, але він зможе. І ще сказала йому ось що:

«Зроби сумного – веселим,

боягуза – хоробрим,

злого – добрим.

І коли матимеш радість, хоробрість і доброту, змішай їх із часточкою свого життя – отримаєш чудодійний еліксир».

              Лис вирішив почати з другого. Він перетворився на дантиста і взявся лікувати свого друга ведмедя Шапочку. У кабінет до лікаря зайшов хлопчик Владко і злякався Шапочки. Вертихвіст-дантист попросив хлопчика вирвати ведмедеві зуба, оскільки він сам не дуже знається на цій справі. Спочатку Владик боявся, але потім наважився. І став хоробрим.

        Потім лис взявся за перше. Він оживив ковзани і санчата і покликав знуджених дітей. Поки вони з'їжджали з пагорба, то стали радіти. Вертихвіст зловив трошки того радісного повітря в банку. Ще один пункт плану виконано!

          З третім було трошки складніше. Спочатку лис пішов у крамницю зі своїм другом вовком Мамаєм. Вовк налякав злодія, який там був, а лис примусив його пообіцяти, що він стане добрим і більше не буде красти. Потім наказав злодієві дихнути у баночку. Але коли вони дісталися лісу, то виявилося, що баночка порожня.

    Лис вирішив спробувати ще раз. Це було дуже ризиковано, але ялиночка охляла, тож ще трошки – і їй не можна буде допомогти взагалі.

      Вертихвіст написав записки пану Зарудному (власнику пограбованої крамниці, який і зрубав ялинку), Владику, Оксі, доньці пана Зарудного, її подружці Богдані, своїм лісовим друзям і бабусі.

    Пан Зарудний хотів застрелити лиса, але, на щастя, перший раз попав у ногу. А потім з’явилися Оксі, Богдана і Владко. Пан Зарудний хотів добити лиса, але діти кинулися під рушницю – добре, що він не встиг натиснути на гачок. Діти вмовили його повезти лиса до ветеринара.

  У клініці, коли поранений Вертихвіст лишився сам, з’явилися його друзі і бабуся. Вони взяли зуб ведмедя, радісне повітря, кулю, витягнуту з лапи Вертихвоста, і закривавлений бинт (часточка життя) і з допомогою бабусиних чарівних слів оживили ялинку. Вона стала мандрівною ялинкою і завжди була з Вертихвостом.

    Ура! Ура! Ура! Я дуже раджу вам почитати цю не дуже товсту, але дуже емоційну книжку. У ній багато зворушливих моментів, коли ти співпереживаєш героєві. Мені вона дуже сподобалася. Це одна з моїх (численних) улюблених книжок видавництва «Грані-Т». Сподіваюся, вам сподобається також.