«Моя класнюча дівчинка»: шлях до себе

Моя класнюча дівчинка

Марина Павленко

      У світі, де все більше людей цінують насамперед бренди і кількість фоловерів на інстаграмі чи у фейсбуці, легше пливти за течією, ніж бути собою. Особливо коли вдома постійно сваряться батьки і надокучає менша сестра. Головна героїня Юля занадто дбає про брендовий одяг і взуття, проводить багато часу у соцмережах, ховає справжній колір волосся, з презирством ставиться до своєї сім’ї.

      Коли Юля їде на канікули в село, до бабусі з дідусем, вона навіть не уявляє, що з нею станеться. Юля просто хоче відпочити від набридливої меншої сестри, та раптом татове захоплення поєднує їх і змінює її життя.

     Ця книжка – про те, як дівчинка стає дівчиною. Бо дорослішання – це не лише зміни зовнішності, це розуміння, що твоя сім’я тебе любить, що справжнім друзям байдуже, якого кольору твоє волосся. Справжні зміни стаються всередині, де ніхто їх не бачить.

     На мою думку, обкладинка і формат книжки розраховані на молодших читачів, ніж текст. Але більше у мене зауважень немає. Навпаки, мені дуже сподобалося, що авторка додала рецепти й цікаві факти впереміж із Юльчиною історією, а не просто запхала їх у кінець. Так читач бачить рецепти (які, до речі, цікаво подано) і звертає на них більше уваги. Я вже почала їсти ложку меду на день!

      У «Моїй класнючій дівчинці» дуже очевидні зміни головної героїні, добре показаний розвиток персонажа. Нечасто автори пробують показати світлу сторону «крутих», але тут це зроблено вдало.

     Я дуже рада, що авторка моєї улюбленої «Русалоньки із 7-В» потішила своїх фанатів ще однією класнючою книжкою. 

Особливості перехідного віку

Ірина Мацко

Перехідний вік... моєї мами

Перехідний вік буває у всіх, не тільки у підлітків. Він може бути і в мами, і в бабусі, і в меншого братика. Це теорія Аліни (Алі). Їй 13 років, і вона постійно свариться з мамою. Мама просто не розуміє, що Аля дорослішає.

Часом мені теж здається, що у моїх батьків – перехідний вік. Вони дають мені обов’язки і чекають, що я буду поводитися як доросла, а говорять до мене так, ніби мені 5 років. У бабусь теж такий вік, але в них це трохи інше. Їхні діти вже дорослі, а вони хочуть собі маленьких дітей (тому розпещують онуків).

Часто, коли дорослі пишуть книжку для підлітків, вони промахуються, коли описують почуття й емоції. До цієї книжки я не маю претензій. Ну добре, маю, але не до цього.

По-перше, останнім часом надто часто в дитячих і підліткових книжках зустрічається ім’я Марта (так звати Аліну подружку). Але то таке…

По-друге, мені сподобалася обкладинка (у тому ж стилі, що й до «Солоних поцілунків» Ольги Купріян). Але не кольори. Зелений такий самий, як зеленка – як на мене, це виглядає дещо дивно.

А от що мене приємно вразило, так це те, як написана повість. Всі герої справжні, і їхня поведінка нагадує мені те, що я щодня бачу в школі. Проблеми Алі з мамою настільки правдоподібні, що здалося, ніби це я їх описувала…

«Перехідний вік... моєї мами» – цікава повість, корисна і підліткам, і батькам. Читається швидко й легко. Раджу!

Несподівана дружба

«Дівчата з 13-ї вулиці»

Малгожата Гутовська-Адамчик
 

Заучка, емо, крута… Що ж їх поєднує? На перший погляд, нічого. Та це не так. Усі троє самотні. У кожної є проблеми в сім’ї, сумніви в собі, сум та злість. А ще їм усім бракує справжніх друзів та підтримки.

Такі різні, але такі схожі. Зося, Агата та Клаудія. І як же вони знайдуть одна одну, якщо в них нуль спільних інтересів?

Коли їхній клас їде на екскурсію, вони опиняються разом у кімнаті – це призведе до зародження дружби чи до катастрофи?

Спочатку здається, що це шанс порозумітися. Зося й Агата сміються разом, навіть Клаудію залучають до розмови. Але потім Клаудія посеред ночі влаштовує в їхній кімнаті вечірку. Про це дізнається вчителька, а вранці виявляє недопалок і бляшанку з-під пива у Клаудії під ліжком. Оскільки жодна з дівчат не зізнається, класна призначає «покарання» всім трьом. Їхнє завдання – читати дівчині їхнього віку, яка лежить у комі. Дівчата вибирають книжку і по черзі читають Магді.

На мою думку, це було б захопливо і страшно водночас. А якщо вона прокинеться, коли я читатиму? А що, як щось піде не так?

У всіх трьох є проблеми вдома, і вони розказують Магді речі, якими ні з ким не ділилися. Зосині батьки вважають, що вона хоче стати лікарем (як вони), хоча це їхня ідея. Після смерті Агатиного тата її мама знову одружилася, й Агата не може знайти спільної мови з вітчимом та меншим братом. Матір Клаудії рідко буває вдома і вважає, що донька безтолкова і ні на що не здатна.

Дівчата діляться своїми переживаннями і проблемами з Магдою, тож якщо вона їх чує (а я думаю, що вона їх чує, розуміє й пам’ятає все, що їй розповідають), то вона знає їх краще, ніж будь-хто інший. Мені здається, вони просто хочуть це сказати, висловити свої думки, але в них немає з ким поділитися своїми стражданнями, тож вони говорять до Магди, яка ніби і є, але невідомо, чи чує все, що вони кажуть.

Усім потрібна така людина – людина, якій можна все розповісти, а вона тобі слова кривого не скаже. Якщо у вас немає такої людини, то, поки ви її шукаєте, можете записувати свої думки у щоденник. Або писати листи уявному другові… Це працює!

Які на смак перші поцілунки?

«Солоні поцілунки» 

Ольга Купріян

 

Я читала цю повість ще в рукописі й тепер дуже тішуся, що у вересні виходить книжка (а я можу викласти відгук :) ). Сподіваюся, повість вам сподобається так само, як і мені.

Перше, що ми бачимо, коли беремо до рук книгу, – назва. Назва цієї повісті – «Солоні поцілунки» – поцілює в яблучко. Десь два тижні тому одна з моїх найближчих подруг скаржилася, що її омріяний перший поцілунок був «солоним, холодним» та «не таким», як вона чекала.

Назва повісті може нагадати тим, хто вже цілувався, про той перший поцілунок, який, напевне, був не зовсім казковим. А нецілованим підказує, що той поцілунок, про який вони мріють, може бути не таким «перфектним», як вони сподіваються.

Якщо вже я говорю про дві різні групи читачів, то перейду до дружби Мілки й Тані, стосунки яких змальовано цілком реалістично. Дівчата дуже різні і заздрять одна одній. Мілка заздрить Тані, бо в неї є груди і за нею бігають хлопці, а Таня заздрить Мілці, бо ті хлопці, що залицяються до Мілки, мають добрі, серйозні наміри, не просто так. А ще Таня заздрить через те, що Мілці не треба тулитися у двокімнатній квартирі з п’ятьма меншими братами-сестрами, не треба соромитися запросити когось до себе додому.

Звичайно ж, дівчата цього одна одній не кажуть. Та після прочитання «Солоних поцілунків» я подумала, що насправді багато моїх друзів заздрять одне одному. У нас часом це виражається через жарти, але ми ніколи серйозно про це не говоримо.

Дві найбільші причини для заздрощів – статура і розум. Часто дівчата «більшої будови» підходять до «тонших» і кажуть: «Ох, мені б твоя фігура…» чи щось таке. Мені часто кажуть: «Хоче помінятися мозком?» Ну і що я маю на це казати?

Таня провалила дев’ятий клас з трьома двійками, і Людмила допомагала їй підтягнутися влітку. Це мені нагадало про всі рази, коли я допомагала однокласникам.

Невід’ємною частиною гарної книжки для підлітків є родинні стосунки, і їх у повісті не бракує. У Мілки помер старший брат, коли вона була малою. Подібні почуття можуть мати читачі, в яких померли брат/сестра, в кого старший брат/сестра поїхали вчитися в університет і зникли з їхнього життя, або якщо вони живуть окремо через розлучення батьків.

У наш час сім’ї часто розпадаються, так що, я думаю, багато підлітків можуть зрозуміти, як Мілка почувається, коли розлучаються її батьки. Бо хоча тато й покинув їх із мамою, як же можна тата не любити?

Я вже згадала про дружбу, родину, варто написати ще про стосунки з хлопцями. Мілка переживає за свої стосунки з Бодею, особливо коли красунчик Алекс, давній друг, з яким вона листується, приїжджає на канікули. Та ще якийсь Толик під ногами крутиться, жити заважає, на слові ловить… Як же це складно – ці солодко-солоні поцілунки.

Все, як у житті. У мене в школі теж суцільна драма, причина – стосунки з хлопцями. Ще в п’ятому класі я ненадовго посварилася з найближчою подругою, бо стала зустрічатися з хлопцем, який їй подобався ще з дитсадка. Та потім ми помирилися, а ще пізніше обидві зрозуміли, що хлопець – це не те, через що можна рвати дружбу.

А ще мені дуже сподобалося, що Мілка не помирилася з Оксаною. Хоча вони й ворогують, я, чесно кажучи, чекала примирення, але мені здалося доречним, що цього не відбулося. Як правило, друзі миряться в кінці, але для того, щоб це сталося, обоє мають цього хотіти. Ні Оксана, ні Люда не хотіли миритися. Це, разом із іншими подіями, які відбуваються в кінці, показує, що свої помилки можна виправити, можна залагодити стосунки з людиною, яка тебе образила чи яку образив ти, але треба бажання обох сторін. Ще це нагадує, що життя не казка.

Мені книга сподобалася і, на мою думку, в ній є все, що цікавить сучасного підлітка, тож вона напевно знайде свого читача.

Мандри в «Задзеркалля»

«Задзеркалля»

Оксана Лущевська

 

     Сьогодні у школі посварилися дві мої подруги. Через хлопця. І я мала обирати, на чий бік стати. Я не хотіла цього робити, але довелося. І з цього приводу я ледь не посварилася з іншою своєю подругою, яка стала на протилежний бік.

Все через… хлопця.

     У «Задзеркаллі» подруги також сваряться через хлопця, тільки в них все трошки менш заплутано. Або трохи більше, залежно з якого боку дивитися.

     Дінка вважає, що тато її більше не любить. Він покинув Діну з мамою. Не розпалює більше вогонь у каміні, а мама не вміє. Мама, до речі, теж не зовсім нормально поводиться. Ігнорує Діну і сновигає, наче привид.

     Діна хотіла знайти розраду в новій школі, але там вона – сіра мишка, аж поки не починає зустрічатися з Антоном (Тортиком). Її нарешті помічають. От тільки не на таку увагу вона сподівалася. Діна спостерігає за своїм життям ніби з-за дзеркала. А потім потрапляє в лікарню. Бо ніхто її не любив.

Сашка спочатку думала, що все це – погана ідея. Коли Сірий покликав її і трьох подружок на побачення з Тортиком (усіх разом), вона не хотіла йти. Але пішла.

     А Тортика не було. Він був із Діною. І дівчата вирішили їй помститися.

     Коли Сашка «подружилася» з Діною і отримала запрошення на вечірку, вона не була певна, що робити. Але дівчата вирішили за неї. Тортик поліз цілуватися, дівчата образилися, і вона його поцілувала – на зло Діні.

     Дінка вибачалася. І це, мабуть, було найгірше. Сашка не знала, що робити. Вона стояла на холоді так довго, що «заробила» запалення легенів.

    Що мені дуже сподобалося в цій книзі – це те, що головна героїня має недоліки. Сашка робить помилки. Всі роблять помилки, і це нормально. Тільки треба їх виправляти. Або хоча б пробувати. Це круто, що Оксана Лущевська показала це. Сашка була дуже недоброю до Дінки, але потім вони помирилися. В житті не завжди так. Але мені подобається, що головні герої не білі й пухнасті.

    Як Оксана Лущевська пише так багато? І так швидко? І так… емоційно?

   Дуже раджу цю книжку дівчатам-підліткам. Особливо, якщо ви комусь заздрите чи хтось заздрить вам… Ну і дорослим також.

Вітер змін

Вітер з-під сонця

Оксана Лущевська

     Оксана Лущевська знову за своє! Авторці кількох найкращих українських підліткових книжок («Друзі за листуванням», «Найкращі друзі», «Інший дім») знову і знову вдається вловити підліткові емоції, переживання і думки. Ця книжка, хоча вона й коротка, на рівні з іншими.

   Книги Лущевської завжди комбінують буденне життя підлітків (саме по собі повне проблем) та серйозні дилеми. У «Вітрі з-під сонця» в Женьки помер тато, але вони з мамою все одно приїжджають на море – так, як робили це раніше щоліта. Там хлопець зустрічає дівчину, яку бачив минулого літа. І Женька, і Рися хочуть цієї зустрічі, але стається вона майже випадково. Із підлітками так часто буває. Вони чогось хочуть, але не наважуються попросити.

     Цікаво мені, звідки Оксана Лущевська все це знає? Може, в неї є шпигуни? J Я? Ні, ні!! Ви що? Хоча… Це було б честю для мене – допомогти цій чудовій авторці. Мені було б дуже приємно.

     Хотілося б іще поговорити про назву. Вітер – це вітер змін. А чому з-під сонця? Бо цей вітер приносить зміни на краще. Можливо, вони замасковані й спочатку такими не здаються. Наприклад, для мами Вадим спочатку здався чимось недобрим. Вона не хотіла йти далі, але потім зрозуміла, що він може допомогти.

     Ще ця книга наштовхує на роздуми: як би я поводилася, що б зі мною було, якби я втратила когось близького?

Після прочитання книжки я почуваюся так, ніби знаю Женьку й Рисю. Але провела з ними дуже мало часу. Хотілося б більше…