День сніговика

День сніговика

Дзвінка Матіяш

«День сніговика» – антиутопія. Так само, як «Голодні ігри» Сюзен Коллінз та «Давач» Луїз Лоурі (“The Giver” Louis Louri). У всіх трьох книжках є спільні риси. В описаних країнах є чіткі правила поведінки, а в людей немає особливих прав. У «Давачі» старійшини вважають, що приймати рішення – шкідливо й небезпечно. У «Дні сніговика» правитель впевнений, що сніг – шкідливий і небезпечний. 
Мені здається, що книжка Дзвінки Матіяш більш схожа на «Давача», ніж на «Голодні ігри». І в «Дні сніговика», і в «Давачі» хочуть однаковості в усіх людях. В обох книжках обожнюють сірий колір.
У «Дні сніговика» людям заборонено бачити сни і любити сніг. Зате треба любити сірий колір і комп’ютерні ігри і бажано їсти концентрати у тюбиках замість справжньої їжі. Але є люди, які люблять сніг, гарбузовий суп і гарбузові оладки. Цих особливих людей найбільше боїться правитель, тому їх намагаються позбутися. Мешканці країни думають, що «інших» забирають на «лікування», але насправді їх там присипають ліками, годують і присипають знову, аж поки вони стають безвільними «мішками»… Та все ж саме вони порятують цей світ.
Спочатку я взялася за книжку з завзяттям, а потім, коли Ірму ображали, не хотіла читати. Але чим далі я просувалася, тим більше мені подобався «День сніговика», і тим більше я була рада, що все ж таки вирішила прочитати цю повість. Попри всі неприємні речі, що сталися, це добра книжка. І мудра. Раджу!
Не забувайте, що мої дописи можна читати і на "Казкарці".