Особливості перехідного віку

Ірина Мацко

Перехідний вік... моєї мами

Перехідний вік буває у всіх, не тільки у підлітків. Він може бути і в мами, і в бабусі, і в меншого братика. Це теорія Аліни (Алі). Їй 13 років, і вона постійно свариться з мамою. Мама просто не розуміє, що Аля дорослішає.

Часом мені теж здається, що у моїх батьків – перехідний вік. Вони дають мені обов’язки і чекають, що я буду поводитися як доросла, а говорять до мене так, ніби мені 5 років. У бабусь теж такий вік, але в них це трохи інше. Їхні діти вже дорослі, а вони хочуть собі маленьких дітей (тому розпещують онуків).

Часто, коли дорослі пишуть книжку для підлітків, вони промахуються, коли описують почуття й емоції. До цієї книжки я не маю претензій. Ну добре, маю, але не до цього.

По-перше, останнім часом надто часто в дитячих і підліткових книжках зустрічається ім’я Марта (так звати Аліну подружку). Але то таке…

По-друге, мені сподобалася обкладинка (у тому ж стилі, що й до «Солоних поцілунків» Ольги Купріян). Але не кольори. Зелений такий самий, як зеленка – як на мене, це виглядає дещо дивно.

А от що мене приємно вразило, так це те, як написана повість. Всі герої справжні, і їхня поведінка нагадує мені те, що я щодня бачу в школі. Проблеми Алі з мамою настільки правдоподібні, що здалося, ніби це я їх описувала…

«Перехідний вік... моєї мами» – цікава повість, корисна і підліткам, і батькам. Читається швидко й легко. Раджу!

Помаранчева дівчинка

Юстейн Ґордер

Помаранчева дівчинка

 

Я навіть не можу уявити, як це – отримати листа з минулого, від людини, яка мала бути тобі дуже близькою, але яку ти зовсім не знаєш.

Це було б дуже несподівано, нереально важко… А якщо послання не виправдає твоїх сподівань? Які взагалі можуть бути сподівання, якщо ти не знаєш цієї людини?

Саме такий лист отримає Ґеорґ, один із оповідачів. Лист – від його покійного батька, який помер, коли Ґеорґу було чотири роки.

Батько розповідає любовну історію – свою й загадкової Помаранчевої дівчинки.

Книжка – це татів лист із перервами на роздуми Ґеорґа. Мені подобається такий формат, бо він допомагає зберегти інтригу і в той же час показує нам, читачам,що про це думає Ґеорґ.

Батько пише, що у нього є до Ґеорґа питання і що йому дуже важлива відповідь сина, хоча він її ніколи не дізнається.

Я б лишила це питання таємницею, та дуже хочу поділитися своїми роздумами щодо нього, як і моєю відповіддю.

Тож ось воно, питання, яке Ян Улав задав своєму сину: «Уяви, що ти стоїш на порозі цієї казки багато мільярдів років тому, коли вона тільки починалася. Ти можеш вибрати, чи захочеш коли-небудь у майбутньому народитися і жити на цій планеті, чи ні. Тобі невідомо, коли це станеться і скільки пробудеш на цьому світі, у кожному разі термін невеликий. Але знай: якщо обереш життя і прийдеш на світ, коли назріє час, чи, як ми кажемо, коли прийде твій час, то так само прийде твій час і покинути його».

Я, як і Ґеорґ, довго думала про це. Ян Улав вважав, що не варто погоджуватися на таке, бо покидати цей світ надто болісно і для тебе, і для тих, хто тебе любить.

Хоча це правда, я з цим не погоджуюся. Життя надто солодке. Не завжди, але якщо зважати на всі неприємні моменти, то треба зважати на все те, від чого на серці стає тепло, від чого хочеться стрибати високо-високо… все те, що робить наше життя таким хорошим, теплим і веселим. На мою думку, варто жити. Ніхто не знає, коли їхній час на Землі закінчиться. Саме тому треба використовувати кожну хвилину, яку маєш.

Які на смак перші поцілунки?

«Солоні поцілунки» 

Ольга Купріян

 

Я читала цю повість ще в рукописі й тепер дуже тішуся, що у вересні виходить книжка (а я можу викласти відгук :) ). Сподіваюся, повість вам сподобається так само, як і мені.

Перше, що ми бачимо, коли беремо до рук книгу, – назва. Назва цієї повісті – «Солоні поцілунки» – поцілює в яблучко. Десь два тижні тому одна з моїх найближчих подруг скаржилася, що її омріяний перший поцілунок був «солоним, холодним» та «не таким», як вона чекала.

Назва повісті може нагадати тим, хто вже цілувався, про той перший поцілунок, який, напевне, був не зовсім казковим. А нецілованим підказує, що той поцілунок, про який вони мріють, може бути не таким «перфектним», як вони сподіваються.

Якщо вже я говорю про дві різні групи читачів, то перейду до дружби Мілки й Тані, стосунки яких змальовано цілком реалістично. Дівчата дуже різні і заздрять одна одній. Мілка заздрить Тані, бо в неї є груди і за нею бігають хлопці, а Таня заздрить Мілці, бо ті хлопці, що залицяються до Мілки, мають добрі, серйозні наміри, не просто так. А ще Таня заздрить через те, що Мілці не треба тулитися у двокімнатній квартирі з п’ятьма меншими братами-сестрами, не треба соромитися запросити когось до себе додому.

Звичайно ж, дівчата цього одна одній не кажуть. Та після прочитання «Солоних поцілунків» я подумала, що насправді багато моїх друзів заздрять одне одному. У нас часом це виражається через жарти, але ми ніколи серйозно про це не говоримо.

Дві найбільші причини для заздрощів – статура і розум. Часто дівчата «більшої будови» підходять до «тонших» і кажуть: «Ох, мені б твоя фігура…» чи щось таке. Мені часто кажуть: «Хоче помінятися мозком?» Ну і що я маю на це казати?

Таня провалила дев’ятий клас з трьома двійками, і Людмила допомагала їй підтягнутися влітку. Це мені нагадало про всі рази, коли я допомагала однокласникам.

Невід’ємною частиною гарної книжки для підлітків є родинні стосунки, і їх у повісті не бракує. У Мілки помер старший брат, коли вона була малою. Подібні почуття можуть мати читачі, в яких померли брат/сестра, в кого старший брат/сестра поїхали вчитися в університет і зникли з їхнього життя, або якщо вони живуть окремо через розлучення батьків.

У наш час сім’ї часто розпадаються, так що, я думаю, багато підлітків можуть зрозуміти, як Мілка почувається, коли розлучаються її батьки. Бо хоча тато й покинув їх із мамою, як же можна тата не любити?

Я вже згадала про дружбу, родину, варто написати ще про стосунки з хлопцями. Мілка переживає за свої стосунки з Бодею, особливо коли красунчик Алекс, давній друг, з яким вона листується, приїжджає на канікули. Та ще якийсь Толик під ногами крутиться, жити заважає, на слові ловить… Як же це складно – ці солодко-солоні поцілунки.

Все, як у житті. У мене в школі теж суцільна драма, причина – стосунки з хлопцями. Ще в п’ятому класі я ненадовго посварилася з найближчою подругою, бо стала зустрічатися з хлопцем, який їй подобався ще з дитсадка. Та потім ми помирилися, а ще пізніше обидві зрозуміли, що хлопець – це не те, через що можна рвати дружбу.

А ще мені дуже сподобалося, що Мілка не помирилася з Оксаною. Хоча вони й ворогують, я, чесно кажучи, чекала примирення, але мені здалося доречним, що цього не відбулося. Як правило, друзі миряться в кінці, але для того, щоб це сталося, обоє мають цього хотіти. Ні Оксана, ні Люда не хотіли миритися. Це, разом із іншими подіями, які відбуваються в кінці, показує, що свої помилки можна виправити, можна залагодити стосунки з людиною, яка тебе образила чи яку образив ти, але треба бажання обох сторін. Ще це нагадує, що життя не казка.

Мені книга сподобалася і, на мою думку, в ній є все, що цікавить сучасного підлітка, тож вона напевно знайде свого читача.

Мандри в «Задзеркалля»

«Задзеркалля»

Оксана Лущевська

 

     Сьогодні у школі посварилися дві мої подруги. Через хлопця. І я мала обирати, на чий бік стати. Я не хотіла цього робити, але довелося. І з цього приводу я ледь не посварилася з іншою своєю подругою, яка стала на протилежний бік.

Все через… хлопця.

     У «Задзеркаллі» подруги також сваряться через хлопця, тільки в них все трошки менш заплутано. Або трохи більше, залежно з якого боку дивитися.

     Дінка вважає, що тато її більше не любить. Він покинув Діну з мамою. Не розпалює більше вогонь у каміні, а мама не вміє. Мама, до речі, теж не зовсім нормально поводиться. Ігнорує Діну і сновигає, наче привид.

     Діна хотіла знайти розраду в новій школі, але там вона – сіра мишка, аж поки не починає зустрічатися з Антоном (Тортиком). Її нарешті помічають. От тільки не на таку увагу вона сподівалася. Діна спостерігає за своїм життям ніби з-за дзеркала. А потім потрапляє в лікарню. Бо ніхто її не любив.

Сашка спочатку думала, що все це – погана ідея. Коли Сірий покликав її і трьох подружок на побачення з Тортиком (усіх разом), вона не хотіла йти. Але пішла.

     А Тортика не було. Він був із Діною. І дівчата вирішили їй помститися.

     Коли Сашка «подружилася» з Діною і отримала запрошення на вечірку, вона не була певна, що робити. Але дівчата вирішили за неї. Тортик поліз цілуватися, дівчата образилися, і вона його поцілувала – на зло Діні.

     Дінка вибачалася. І це, мабуть, було найгірше. Сашка не знала, що робити. Вона стояла на холоді так довго, що «заробила» запалення легенів.

    Що мені дуже сподобалося в цій книзі – це те, що головна героїня має недоліки. Сашка робить помилки. Всі роблять помилки, і це нормально. Тільки треба їх виправляти. Або хоча б пробувати. Це круто, що Оксана Лущевська показала це. Сашка була дуже недоброю до Дінки, але потім вони помирилися. В житті не завжди так. Але мені подобається, що головні герої не білі й пухнасті.

    Як Оксана Лущевська пише так багато? І так швидко? І так… емоційно?

   Дуже раджу цю книжку дівчатам-підліткам. Особливо, якщо ви комусь заздрите чи хтось заздрить вам… Ну і дорослим також.