вівторок, 31 грудня 2013 р.

Princess Academy

Princess Academy
Shannon Hale
This book is very good. It made me very happy to be able to read it. Soon I will write about the second book of Princess Academy, but only if you like this one of course. I hope you will at least like it because I really, really loved it. And believe it or not the second book is even better. Okay, let’s get started!
Miri Larendaughter of Mt. Eskel was born small. Her father won’t let her set foot in the linder quarry that the whole village works in. Miri thinks that it’s because she’s so small. She feels like a failure to her father. Later Miri learns that her mother died because of a quarry injury and her dad doesn’t want her in there because of that. So Miri tends the goats instead. She met Pedar when she was little and is in love with him. She just doesn’t know if he loves her back.
Only a fool wouldn’t love her back. I saw her picture on the front cover of the book and she looks really pretty. I think that he loves her, but doesn’t think that she loves him back. A little bit of confusion there, huh. J
The ministers at the royal palace say that the prince’s wife, who will become the princess, comes from Mt. Eskel. At first the girls don’t want to leave their families and their homes, because they need everyone to work to scrub by. But the girls still go to the princess academy.
So, pretty much what the book was named after, an academy to teach rough mountain girls how to become princesses. It should have been called something else.
When they get there, Tutor Olana, a lowlander says that she doesn’t think that they will learn anything. She says that they smell like goats and have goat-sized brains. Miri wants to prove her wrong by becoming academy princess – the one who is the smartest.
       In real life it would be me J because I’m smart, get it? Well, it wasn’t a joke, because I am smart.
       Tutor Olana is very strict. She doesn’t let the girls talk out of turn, or talk loudly, or argue. She would hit them, or put them in the closet, where a rat lived. On Spring holiday, she says that only Miri and Katar have done good enough to go home. The rest of the girls protest and Miri uses quarry-speech, which is like telepathy, but works only around linder, to tell the other girls -- run! They listen and they all end up going to the Spring holiday. It’s really fun, like always. They tell stories by the campfire and Miri dances with Peder, the boy she really likes. Even though they both hold on to a ribbon, instead of holding hands, Miri feels happy because later Peder kisses her.
       I wish something like that would happen to me. I mean something exciting, not my crush kissing me. Even thought that would be nice too. J. Do you like the story so far?
       The girls all go back to the academy and use Diplomacy, something that Olana taught them to compromise with her. They tell her that they won’t run off and that they will all try their hardest, if she stops using physical punishment and lets them all visit their families on the weekends. If she doesn’t agree, then they will leave. Just go home and never come back. That would be very embarrassing for Olana. They give her some time and after thinking it over, their tutor agrees. Life becomes more peaceful at the academy. Everyone is happy. But then it’s time to get ready for the ball. Who will be the academy princess, Miri or Katar? Miri, Katar, Miri’s friend Esa, and two girls named Bena and Liana all get high scores on the test, so tutor Olana lets the rest of girls decide. Of course it’s Miri! As the time goes, I forgot to tell you, Miri makes a new friend. Her name is Britta and she came from the lowlands to live with some supposed relatives in Mt. Eskel because supposedly, her parents died. Miri and Britta become fast friends and soon Miri, Britta and Miri’s other friends Esa and Frid all hang out together. Later Miri learns that Britta’s dad is actually alive and he sent her here to live with some random people when he learned that the princess will come from Mt. Eskel. Britta and prince Stephan know each other because the prince’s summer palace is right by Britta’s old home. Britta didn’t tell that to Miri and the other girls because she thought that they would hate her for it.
       When it’s time for the ball Britta gets sick and so Stephan doesn’t know she’s there. Miri thinks that Stephan acts like a stone column, but later she learns that it was because he expected to see Britta here. He says that he will return in the spring and make his choice. But before that he sits and talks with Miri and says that if he makes a choice it will be her. But when Stephan says he didn’t make his choice, she isn’t really disappointed, because she doesn’t think that she’ll be happy with him. All the other girls are sad, though because they don’t know who Stephan will choose. And it also means that they have to stay at the academy for the winter, because Stephan will only return in the spring.
       I think that this is pretty exciting with a prince and all, but I also understand that Miri wants to be with Peder. He’s the one who she likes, not Stephan. I like that Miri is attached to Peder because she loves him, not to prince because he has money and lives in Asland.
       While the girls are at the academy, they get attacked by bandits and Miri quarry-speaks all the way up the mountain to tell Peder that the girls are all in danger. He tells all the village men and they come down to help the girls. That’s how Miri saves them all from the bandits.
       When the prince comes back in the spring, Britta is at the ball and he chooses her! Then the king names Mt. Eskel a province, instead of a territory, so they need a delegate. Britta wants Miri to do it, but Miri says that Katar should go because Katar wants to live in Asland and be rich and stuff. Britta reluctantly agrees, but only after Miri promises to come visit Britta later. Miri agrees.
       Britta and Katar go with Stephan and his helpers to Asland. Miri and the rest of the girls go home. Miri’s dad and sister are very excited to see her. Tutor Olana gives Miri eight books, the chalk slates and a painting. Miri is happy she wants to start a school in the village, so she and some girls from the academy can teach the others.
       This is a very good book, and a book that like the Hunger Games made me wish for more. Even thought, to think it is almost the opposite of the Hunger Games. True, life for the mountain girls isn’t perfect, but after all nothing can be perfect, right? Plus it’s better than tributes and killing like in the Hunger Games. I think that if everything was perfect, like in a fairytale, then it would be pointless. That’s why I don’t like fairytales, probably. If you know that everything will be perfect and pretty in the end, then why bother reading the book or story? At least that’s what I think.
This blog is longer then all of my blogs, even the Hunger Games. Hey, you know, the more I like a book, the more I write about it! That’s kind of funny when you think about it.
This book is a total Bookworm PromiseJ! If you liked this book, then tell me and I will write about the second one. Bye!
P.S. Just to say, I would like to get more comments from my readers. Just tell me if you like the book and the blog and if you are planning to read the book or not. Just that will make me extremely happy! Thank you very much for listening!
P.P.S. This is my last post in 2013. Have a great year and read lots of great books! Your bookworm,
Marichka Yasinovska

Now bye for real!

вівторок, 24 грудня 2013 р.

Бабусі також були дівчатами


          Це мій другий відгук на конкурс читацьких щоденників від видавництва «Грані-Т», на книжку Євгенії Кононенко «Бабусі також були дівчатами».
Бабусі також були дівчатами
 Перший, на книжку Ніни Грьонтведт «Привіт, це я!», можна почитати тут. Якщо перший відгук був у формі щоденника, то другий – це лист. Ось він:

Люба бабусю!
Хочу спитати в тебе щось, що може здатися тобі трошки дивним: чи у тебе в юності були секретні любовні романи або таємні прихильники? Не дивуйся, що я тебе про таке питаю. Просто я прочитала книжку Євгенії Кононенко «Бабусі також були дівчатами», де родинна таємниця, пов’язана з любовним романом, отруює життя цілої родини. Хочеш дізнатися, про що книжка? Я тобі розповім.
У Києві у великій квартирі покращеного планування живе Ліза Лисюк із батьками і двома бабусями – рідною та її сестрою. Ліза вчиться в гімназії. І вчиться вона дуже гарно, завдяки чому перемагає на олімпіадах. Ще Ліза пише есе на конкурси. Наприклад, часопис «Молода еліта України» з її публікацією і фото стоїть на книжковій шафі, і цим пишається уся сім’я. Особливо бабуся Анастасія Георгіївна – доктор наук, яка випадково не стала академіком. І вона у домі Розумовичів-Лисюків – головна, хоча Лізині тато з мамою теж науковці. Не має жодного стосунку до науки лише одна людина в цій родині – Маруся, бабусина сестра. Вона відповідає за прибирання і готування їжі.
Насправді ця історія почалася саме тоді, коли Маруся померла. Всі її речі були в невеликому комоді і шафі. Бабуся забрала собі архів із фотографіями, а одяг викинула. Та вона не знала, що Ліза туди добралася раніше від неї і знайшла щось цікавіше – старі любовні листи від Валерія Кросоцького, адресовані Лізі Королько. Вони приходили з Одеси на їхню адресу, а Ліза точно знала, що в їхній квартирі за останні п’ятдесят років не мешкала ніяка Ліза Королько!
То хто ж ця Ліза, якій писав далекий і таємничий Валерій? Листи були сповнені суму і любові. Валерій писав, що, якби не заборона Лізи зустрічатися з її сім’єю, то він би поїхав у Київ уже зараз і розшукав її, що він сумує за коханою і переживає, чи з нею все гаразд, бо вона не пише.
Повертаємося до нашої Лізи. Коли Маруся померла, сім’ї Розумовичів-Лисюків довелося знайти нову хатню господиню. Так сталося, що мамина знайома, Галина Андріївна, розлучалася з чоловіком і тимчасово не мала де жити, тому погодилася попрацювати економкою. Їй і її доньці Алісі віддали кімнату покійної Марусі.
Аліса та Ліза подружилися, хоча вони були дуже різні. Аліса хоче стати власницею мережі косметичних салонів або хоча б вийти заміж за власника такої мережі. А Ліза, звичайно, стане науковцем. У той час, як Ліза зосереджена на навчанні, Алісі в голові тільки хлопці та косметика.
Знаєш, бабусю, писала я тобі оце і ось про що подумала. Ліза і Аліса мені трохи нагадують мене і мою подружку Кейлі. Хоча ми насправді десь посередині, вона трохи ближче до Аліси, а я – до Лізи. У мене, так як у Лізи, успіхи у навчанні, а у Кейлі, як в Аліси, – з хлопцями.
Ліза вирішує, що Алісі можна довіряти. Зрештою, у неї немає інших подруг чи людей, яким вона могла б розповісти свої секрети, тож вона показує Алісі листи. Аліса в захваті. Вона вважає, що Ліза і Валерій можуть бути десь поруч і треба розгадати таємницю листування. Вона хоче, щоб Ліза познайомилася з її другом Костиком. Вони якось зустрічаються на Володимирській гірці.
Спочатку Ліза обурена, що Аліса розповіла комусь про листи. Але потім Костик розповідає Лізі, що він – молодий письменник, і дає їй свою першу книжку. Він пояснює, що зацікавився, тому що хоче написати ще одну книжку, але на основі справжніх подій. Ліза спочатку хоче відмовити Костика: а що, як хтось із її сім’ї прочитає книжку? Та Костик запевняє, що, якщо книжка вийде, він змінить усі місця подій та імена.
Зараз, бабусю, я напишу версію Костика, але мушу сказати, що він не дуже мудрий, моя початкова версія була ближче до правди, ніж його. Костик вважає, що Ліза Королько – близька подруга бабусі Насті. Листи приходили на адресу Розумовичів, щоб батьки Лізи не дізналися, а Анастасія передавала подрузі листи. Насті їх передавала старша сестра Марія, яка з часом здивувалася, чому сестрі приходить стільки листів, і вирішила їх прочитати. Я вважаю, що це було негарно з боку Марусі, тому що листи були адресовані не їй. Костик думає, що Марія перестала передавати Насті листи, тому Настя не могла віддати їх Лізі. Ліза і Валерій не знали про це. Валерій писав і писав, сподіваючись, що хоч один з його листів проб’ється. Ліза, сповита горем, наклала на себе руки.
Чи Костик правий – можна було дізнатися лише в Одесі. Нагода поїхати туди трапилася, коли тато запитав, куди Ліза хоче поїхати на море. Ліза запропонувала Одесу, але тато відповів: «У цьому помешканні якесь нездорове ставлення до цього прекрасного міста! Коли я ще залицявся до твоєї мами і ми вже планували одружуватись, я запропонував поїхати після реєстрації шлюбу до Одеси, бо там жив мій університетський друг. То після цього наше весілля мало не розладналося». Та все ж тато підтримав Лізину ідею і сказав, що щось придумає. Ліза спитала, чи вони можуть взяти також Аліску. Тато відповів, що він подумає.
Тато сказав, що домовився про відпочинок у Миколаївській області і що можна взяти з собою Алісу. Миколаївська область – то версія для бабусі. Головна ж мета подорожі – Одеса.
Дівчата хочуть знайти вулицю Бебеля, де мешкав Валерій, і розпитати про нього людей, які зараз там живуть. Аліса хоче довести Костику, що він не правий, бо вона вважає, що Ліза і Валерій досі живі, і має грандіозні плани звести їх.
Ліза не могла зрозуміти, навіщо це старим людям. Аліса ж розповіла, що її тітка вдруге одружилася в шістдесят років і стала щасливою. Потім Аліса стала розпитувати Лізу про бабусю Настю і її чоловіка. Це примусило Лізу замислитися. Таємниць з боку її тата немає, а з боку мами – безліч. Таємничі листи, які привели їх до Одеси; дід, про якого Ліза ніколи не чула; померлий братик бабусь, про якого Ліза дізналася аж перед смертю Марусі, бо про нього ніколи не згадували…
Лізі розповідали про батька Анастасії Георгіївни, вона їздила до татового тата, але де мамин батько? Ліза знає, що дівоче прізвище її мами не Розумович, а Бусурман. То де ж той загадковий Іван Бусурман?
Прийшовши на вулицю Бебеля, дівчата намагаються знайти потрібну квартиру і розпитують жінок на лавці про те, хто зараз там живе. Виявляється, що там живуть квартиранти, які винаймають її в Голубовських. Не готові розчаруватися, дівчата питають, у кого ж ті Голубовські купили квартиру. Чи не в Кросоцьких? Звичайно, що так.
Дівчата не наважилися зайти у квартиру, бо не знали, що сказати. І лише в останній день таки зайшли і передали листа для Кросоцьких – Валерія та його сина Миші.
На жаль, Галина Андріївна з Алісою виїхали від Розумовичів. Анастасія Георгіївна давно шукала привід позбутися Аліси, тому що боялася, що Аліса зіпсує її розумницю Лізу. Анастасія Георгіївна хотіла, щоб Галина Андріївна відіслала Алісу до батька, тому звинуватила дівчинку у крадіжці сережок, хоча Аліса їх не брала. Та Галина Андріївна сказала, що якщо їде Аліса, то їде і вона. Тож бабуся сама потрапила у свою пастку.
Після від’їзду Галини Андріївни не вдалося найняти нову економку. У мами не було ні часу, ні можливості готувати бабусі її здорові сніданки. Крім того, поруч не було тата, який би припиняв їхні сварки. Тож у домі Розумовичів-Лисюків постійно чулися крики і сварки. Так Ліза дізналася, що бабуся відбила в Марусі нареченого, але не вжилася з ним, і він поїхав в Америку. Саме там його і зустріла мама.
Якось, коли вже розпочалося навчання в гімназії, у Лізи запищала мобілка. Це був Михайло Кросоцький. Ліза зустрілася з ним після уроків. Говорили вони, звичайно, про листи. Так вона дізналася, що Ліза Королько – любовний псевдонім її бабусі. Маруся розбила кохання Валерія Кросоцького та своєї сестри Насті. А та потім розбила кохання Марусі та Івана Бусурмана. Але оскільки помста нічим хорошим не закінчується, обидві сестри лишилися без чоловіків, а з Марусі Настя зробила домашню господиню…
Отаке дізналася Ліза про свою родину. Печально, правда ж? Я вважаю, що, якби бабуся розповіла своїй доньці та онуці про свою юність одразу після смерті Марусі, було б менше сварок і кращі стосунки. А ще краще було б, якби вона не приховувала правди. Я думаю, тоді їй було би легше переносити усе це і вони могли б одне одному вірити.
Мені здається, що книжки про родинні таємниці дуже цікаві. Кілька місяців тому я читала книжку «Кава з кардамоном» Йоанни Ягелло. Там мама головної героїні приховувала, що віддала її сестру у дитячий будинок.
Якщо хтось у родині щось приховує або має якісь секрети, які так чи інакше стосуються цієї родини, це погано впливає на стосунки у сім’ї. Краще не мати скелетів у шафі: якщо про них не розказувати, то вони можуть самі вилізти і про себе нагадати. Тоді, коли зовсім не чекаєш…
Бабусю, я сьогодні тобі написала цього листа саме для того, щоб розповісти про цю книжку, бо мені здається, що не тільки в цієї бабусі були такі сильні почуття… У тебе ж немає від мене секретів? Якщо є – розповідай. І не забувай про те, що я казала про скелетів у шафі…
Завжди твоя, Марічка

середу, 18 грудня 2013 р.

Привіт, це я

Пам’ятаєте, я вам розповідала, що брала участь у конкурсі читацьких щоденників від видавництва «Грані-Т»? Я навіть викладала свої записи до першого туру тут. І ось нарешті відомі результати другого туру. Коли я побачила список переможців, точніше, що мене там не було, я була трохи розчарована. Та потім я дочитала до кінця і побачила, що журі таки відзначило мою роботу. Я отримаю книжку «Наша життєдайна зірка Сонце» Пола Брекке і знижку у 20% на книжки «Грані-Т» – гарно, правда ж?
Не буду більше розповідати про конкурс. Захочете – самі почитаєте на сайті видавництва. Одним словом, ось мій відгук на книжку Ніни Грьонтведт «Привіт, це я!» Я писала його у блокноті, у вигляді щоденника. Ви навіть зможете побачити кілька фотографій оригіналу, який я відправила на конкурс.
Жовтень 2013
Щоденнику,
не знаю, як до тебе звертатися… «Любий щоденнику»… Не підходить, а просто писати дату – якось дивно. Мабуть, зупинюся на «Щоденнику».
Я буду тут записувати свої думки про життя та про книжки.


Щоденнику,
знаєш, як виявилося, я зовсім не креативна. І до мене в своїх щоденниках робили малюнки біля своїх записів.
Я читала англійською Dork Diaries Rachel Ranee Russel і Wimpy Kid Jeff Kinney. Так от, персонажі цих книжок також писали щоденники! Ці книжки – це і є щоденники Грега та Ніккі! А «Привіт, це я» Ніни Грьонтведт побудована інакше. Частина – розповідь Уди, частина – її щоденник.

Щоденнику,
зараз я читаю «Привіт, це я». Я про цю книжку вже згадувала. Хотіла б розказати про неї, але мама кличе. Потім!

Щоденнику,
сьогодні я почну тобі розказувати про книжку Уди «Привіт, це я», якщо ти забув.
Уда живе з татом, мамою та меншою сестричкою Ерле(нд). Її найближча подруга Геллє також живе на вулиці Кроклейвій. Геллє живе з мамою та старшим братом Стіаном. Уда вважає, що Стіан – тупий ідіот-заучка, ще й прибацаний. Він тільки те й робить, що бренькає на гітарі та слухає гурт DumDum Boys – «Дурні-дурні хлопці». Геллє не завжди поділяє думку Уди, тому що не хоче сваритися з братом. Часом Уда з Геллє приймають до свого гурту Ерле(нд), але часто їм цікавіше самим. Гарна ідея, бо часом малявки все псують.

Щоденнику,
Уді та Геллє дуже добре разом. Вони печуть кекси, малюють та шпигують.
Потім у Зелений Дім поселяються Шманьки зі страшним псом Дизелем. Тоді ж з’являються і малюнки-погрози, тому дівчата думають, що вони від Шманьків.
Якось, прийшовши до Геллє, Уда йде в кімнату Стіана, і вони кричать одне на одного. Геллє зла на Уду.
Наступного дня після школи Уда підстерігає Стіана, бо вона вважає, що через нього вони з Геллє посварені. Коли підходить Стіан, то вони б’ються. Після цього Геллє взагалі не хоче з удою розмовляти, не те що дружити!

Щоденнику,
я вважаю, це добре, що в Уди є Геллє, але краще мати більше друзів, бо тоді, якщо ти з кимось із них посваришся, то ти не будеш сам. У мене велике коло друзів, і я думаю, що це чудово.


Листопад 2013
Щоденнику,
Так буває, що друзі сваряться. Таке може трапитися з кожним. Мабуть, тому про це дуже часто згадується у книжках.
Недавно я читала англійською «Щоденник принцеси» Мег Кебот. Головна героїня, Міа, теж свариться з найліпшою подругою. Але вони миряться. Сподіваюся, Геллє та Уда теж помиряться.

Щоденнику,
як я і казала, Уда з Геллє посварилися. Геллє тепер дружить з Ерле(нд), а Уда знайшла собі нову подружку – Аннікен. Та коли Аннікен бачить Стіана та закохується в нього, а Уда їй каже, що Стіан тупий, і вона йому не подобається, то Аннікен теж не хочу бути подружкою Уди.

Щоденнику,
Мені шкода Уду, але я вважаю, що вона могла виправити стосунки з Геллє, якби попросила вибачення у Стіана. А з Аннікен могла б не сваритися взагалі.
Що вона має до Стіана? Він же нібито тупак!

Щоденнику,
після сварки з Аннікен Уда їде до бабусі. Її бабуся, як і моя, любляча, турботлива, гарно готує, з нею можна про все поговорити, і вона завжди допоможе з будь-якою проблемою. Єдина відмінність – те, що в Уди нема дідуся, а в мене їх аж два.

Щоденнику,
не лише сім’я Уди гостює у бабусі. Бабуся живе у великій хаті. Половина належить їй, а половина, яка називається Іншим Краєм, – дядькові та тітці. Уда порозумілася з усіма своїми двоюрідними братами і сестрами. Також отримала поради від бабусі, як вирішити свої проблеми. Тож, коли час їхати додому, Уда сумна. Але вона знає, що скоро повернеться.


Щоденнику,
я думаю, що коли Уда повернеться додому, то помириться з Геллє та Стіаном. Я вважаю, що Уда достатньо розумна, щоб помиритися з сусідами.
Щоденнику,
Коли Уда повертається додому, то йде на Платформу, де вони з Геллє полюбляли гратися і шпигувати, і бачить там Стіана! Він у навушниках і схилився над зошитом, тож не бачить і не чує, як Уда за ним спостерігає.
Врешті Уда підкрадається до нього і торсає за плече. Стіан не сидів за уроками, а малював Уду!
І те, що дівчата вважали малюнками-погрозами від Шманьків, насправді малював Стіан. І ніякі то були не погрози!
Стіан розповідає Уді, що Шманьки виїхали. І що взагалі то були непогані люди. В Андреаса цукровий діабет, а Дизель своїм гавкотом просто закликав гратися.
Ще Уда зі Стіаном виявляють, що подобаються одне одному. Уда просить Стіана поговорити з Геллє. Вони домовилися, що Стіан напише есемеску, коли вона може дзвонити Геллє. Та Уда чекає цілу ніч…


Щоденнику,
вранці Стіан написав Уді, що вона може подзвонити. І що ти думаєш? Уда з Геллє миряться! Клас! Найкращі друзі! І в мене, і в в Уди – класні друзі!

Щоденнику,
тепер Уда і Геллє дружать зі Стіаном та Ерле(нд). Та все ж люблять проводити час і вдвох. А я чекаю на другу книжку про Уду. Коли вона вийде, я прочитаю і розповім тобі.