Канікули зі смертю

The Summer of the Gypsy Moths

Sara Pennypacker

Літо шовкопрядів

Сара Пенніпекер

Я знаю, що давно не писала про книжки, які читала англійською. У мене був насичений початок навчального року. Щоправда, і зараз часу не дуже багато. Незабаром викладу допис про «Бігуна в лабіринті» (The Maze Runner by James Dashner), а зараз – слухайте…

«Літо шовкопрядів» Сари Пенніпекер – історія двох дівчат-підлітків, Енджел і Стелли, які живуть у тітки Луїзи. Насправді вона їм зовсім не тітка. Луїза – сестра бабусі Стелли, а Енджел вона тимчасово взяла до себе з дитячого притулку. Дівчат аж ніяк не можна назвати близькими. Енджел не хоче зближуватися з Луїзою, Стеллою чи іншими дітьми, бо знає, що надовго тут не затримається: її тітка незабаром забере її до себе. Тато Стелли пішов, коли вона була мала, мама також покинула її, але Стелла сподівається, що мама скоро повернеться, бо «вона обіцяла». Та одного дня Луїза помирає, дівчата не хочуть вертатися у дитбудинок, тож їм треба навчитися жити разом. «Жити разом» – означає приховувати смерть тітки від її сусіда та друга Джорджа, від «дачників», які живуть у котеджах, за якими наглядала Луїза; ховати саму Луїзу, закопуючи її на городі; купувати їжу тощо. Перед дівчатами – справжнє випробування.

Далі хочу перекласти уривок з «Літа шовкопрядів». Сподіваюся, вам сподобається.
Розділ 15
У суботу вранці я прокинулася від того, що в мене бурчав живіт. Я зібралася встати, але впала назад у ліжко, бо запаморочилася голова. Я перевернулася, обережно стала на ноги і вдягнулася.
Ми чули голоси з котеджів – відпочивальники сьогодні встали рано, щоб спакуватися, готувалися до від’їзду. Енджел спустилася на перший поверх і подивилася на мене з надією. Я похитала головою. Ми сіли чекати, запах бекону й грінок був справжніми тортурами для нас.
О пів на десяту ми сіли біля знаку «Лишіться на довше». Сім’ї відпочивальників усі були на вулиці – запихали речі в багажники, а дітей – у кріселка. Один за одним батьки з котеджів приносили ключі. Я боялася, що хтось із них захоче поговорити з Луїзою, але всі вони казали: «Може, повернемося наступного року» – та: «Сподіваємося, їй уже краще».
Дві машини виїхали, а потім жінка з останнього котеджу підійшла, тримаючи ракетку для бадмінтону. «Вибачте, – сказала вона, – здається, мої хлопці поламали її». «Нічого, – відповіла їй я. – Таке тут часто буває». «Діти на канікулах, ви розумієте». Вона запхала мені в руку двадцять доларів. «Це має покрити витрати». Потім вона витягнула картку з гаманця: «Моя подруга – фізтерапевт. Вона чудова. Спеціаліст по спинах». Потім жінка розповідала про різні ускладнення, які можуть розвинутися після травми – озвучила довгий список. Я погодилася, що Луїзі не треба було більше проблем, що було правдою, і пообіцяла передати візитку.
Потім жінка побігла ловити одного зі своїх хлопців, який вискочив із машини, запхала його назад в авто, і вони поїхали.

Нагадую, що мої дописи можна читати і на "Казкарці".