Юстейн Ґордер
Помаранчева дівчинка
Я навіть не можу уявити, як це –
отримати листа з минулого, від людини, яка мала бути тобі дуже близькою, але
яку ти зовсім не знаєш.
Це було б дуже несподівано,
нереально важко… А якщо послання не виправдає твоїх сподівань? Які взагалі
можуть бути сподівання, якщо ти не знаєш цієї людини?
Саме такий лист отримає Ґеорґ,
один із оповідачів. Лист – від його покійного батька, який помер, коли Ґеорґу
було чотири роки.
Батько розповідає любовну історію
– свою й загадкової Помаранчевої дівчинки.
Книжка – це татів лист із
перервами на роздуми Ґеорґа. Мені подобається такий формат, бо він допомагає
зберегти інтригу і в той же час показує нам, читачам,що про це думає Ґеорґ.
Батько пише, що у нього є до
Ґеорґа питання і що йому дуже важлива відповідь сина, хоча він її ніколи не
дізнається.
Я б лишила це питання таємницею,
та дуже хочу поділитися своїми роздумами щодо нього, як і моєю відповіддю.
Тож ось воно, питання, яке Ян
Улав задав своєму сину: «Уяви, що ти стоїш на порозі цієї казки багато
мільярдів років тому, коли вона тільки починалася. Ти можеш вибрати, чи захочеш
коли-небудь у майбутньому народитися і жити на цій планеті, чи ні. Тобі невідомо,
коли це станеться і скільки пробудеш на цьому світі, у кожному разі термін
невеликий. Але знай: якщо обереш життя і прийдеш на світ, коли назріє час, чи,
як ми кажемо, коли прийде твій час, то так само прийде твій час і покинути його».
Я, як і Ґеорґ, довго думала про
це. Ян Улав вважав, що не варто погоджуватися на таке, бо покидати цей світ
надто болісно і для тебе, і для тих, хто тебе любить.
Хоча це правда, я з цим не
погоджуюся. Життя надто солодке. Не завжди, але якщо зважати на всі неприємні
моменти, то треба зважати на все те, від чого на серці стає тепло, від чого
хочеться стрибати високо-високо… все те, що робить наше життя таким хорошим,
теплим і веселим. На мою думку, варто жити. Ніхто не знає, коли їхній час на
Землі закінчиться. Саме тому треба використовувати кожну хвилину, яку маєш.
Немає коментарів:
Дописати коментар