Війна очима дітей

Кімберлі Брубейкер Бредл 

«Війна, що врятувала мені життя»

 

Kimberly Brubaker Bradle 

The War that Saved my Life

 

Марцін Щигельський 

«Ковчег часу»

Сьогодні писатиму про дві книги, події яких відбуваються в той самий час – у роки Другої світової війни. Ада живе в Англії, а Рафал – у Польщі. Ці книги і схожі, й різні.

У обох персонажів, Ади й Рафала, життя було нелегке. Мама Ади не випускає її на вулицю, бо соромиться її клишоногості. Точніше, мама взагалі не випускає її за межі квартири. Ада повзає і робить свої справи у відро, бо туалет – у спільному з сусідами коридорі. Миються вони з меншим братом Джеймі приблизно раз на тиждень, або коли мамі здасться, що вони «смердять». Ада недоїдає. Їжі й так мало, а вона намагається віддавати побільше братові, щоб він міг бігати й не стомлюватися. Ада хвилюється за молодшого брата, який вільно бігає, де хоче, і сама поривається бути, як всі. Мама ж зачиняє її в шафці під раковиною, якщо їй здається, що Ада нечемно поводиться – забагато на себе бере.

Батьки Рафала поїхали в Африку, коли йому було лиш два роки, тож він живе з дідусем. Дідусь грає на скрипці. Тільки в гетто, де вони тепер живуть, особливо не пограєш. Усе ж дідусь підзаробляє грою на вулицях і в ресторанах. Та коли німці починають зменшувати гетто, відсилати його мешканців до таборів, дідусь продає скрипку задля того, щоб Рафала вивели за межі гетто і прилаштували в якусь родину.

Після офіційного проголошення війни мама Ади погодилася переправити Джеймі у безпечніше місце, тож дозволила йому сісти на потяг. Ада, щоб бути з братом, втекла разом із ним. Їй було важко йти, бо вона щойно навчилася ходити (таємно від мами), нога кровила, незвична до таких навантажень.

Рафал майже не пам’ятає життя до гетто. Але в гетто є бібліотека, є дідуньо і добрі сусіди. У зоопарку, де Рафал переховується після втечі з гетто, ховаються ще двоє: старший хлопець і дівчина, яка трохи жила в їхньому будинку. Вони вчаться, як добувати їжу, розважатися і що робити, коли повінь заливає їхній сховок. Недаремно кажуть, що на війні швидше дорослішають. Хоч Рафал і не воював, він сам про себе піклувався і тому подорослішав.

Ада, живучи в селі зі Сьюзен, жінкою, до якої їх із Джеймі прикріпили, поступово зрозуміла, що не всі люди такі жорстокі, як її мама, і що більшості з них байдуже, яка в неї нога. Повільно, не вірячи собі, Ада полюбила Сьюзен.

«Війна, яка врятувала мені життя» нагадала мені «Енн із Зелених Дахів» Люсі-Мод Монтгомері. Марілла так само, як і Сьюзен, спочатку не хотіла брати до себе Енн, а потім сильно її полюбила. Сьюзен не хотіла брати дітей, але згодом не уявляла собі без них свого життя.

Головні герої цих двох книжок лишилися живими, хоча не всім так щастить. Мене цікавлять книги про життя під час війни. Зокрема про те, що відбувалося в Європі під час Першої та Другої світової. Бо про це менше вчать в американських школах. Всі ці книги дуже сумні, але це може підготувати нас до складних періодів у житті. Окрім того, це нагадування про помилки минулого і застереження не робити подібного у майбутньому.

Think big! Бо в тебе є мозок!

Я, як і більшість підлітків у ХХІ столітті, читаю переважно художню літературу. Так я потрапляю в світ, де все можливо. Моя фантазія – це ліміт. Я люблю ці книги, бо вони транспортують мене в інші світи (навіть якщо у них немає чарів). І навіть герої з магічними здібностями здаються нам близькими, бо мають ті самі проблеми.

Та часом я читаю нонфікшн. Особливо автобіографії – для мотивації. Останні прочитані мною – Стівена Кінга (Stephen King On Writing) і Бена Карсона (Ben Carson You have a brain: Teen’s Guide to Think Big). Часто в таких книгах ми зустрічаємо те, про що наші батьки й учителі кажуть нам ледь не щодня. Але коли ми бачимо, що до цього закликає відома людина, яка вже пройшла шлях до успіху (хоча часто це було досить непросто), то прислухаємося до цього.

Книжка Бена Карсона «В тебе є мозок» розрахована на підлітків, і це добре, бо там є гарні поради і цікаві моменти.

Бен Карсон – один із найкращих американських нейрохірургів. Народився в 1951 році в Детройті. Був дуже активним у школі: підготовка до армії, виступи з музичним ансамблем, участь у конкурсах читців тощо. Закінчив Єльський університет. Балотувався у президенти США.

Мама Карсона закінчила всього три класи. Чоловік її покинув із двома синами. Вони жили в Детройті, але змушені були на два роки переїхати до тітки, щоб мама могла назбирати гроші. Коли вони повернулися, Бен із братом відставали у навчанні. Одного разу Бен не відповів на жодне питання тесту з математики!

Мама помолилася Богові й попросила в Нього мудрості. Наступного дня вона виклала хлопцям свій план: вони читатимуть по дві книжки щотижня, писатимуть про них, а потім вголос читатимуть те, що написали. (Тоді хлопці ще не знали, що мама просила читати вголос, бо сама просто не вміла читати.)

Братам це здавалося тортурами, але мама була невблаганна. Незадовго після того, як Бен почав багато читати, він показав результати. З «найдурнішого» хлопця у п’ятому класі він став одним із найрозумніших. А мама з самого початку вірила в нього.

Карсон з восьми років знав, що хоче бути лікарем. Правда, з дванадцяти до чотирнадцяти хотів бути психоаналітиком, бо вони багато заробляють, живуть у великих будинках і їздять у гарних машинах. :) Але то майже той самий шлях. Теж мозок, тільки з іншого боку. Теж зцілювання, але не фізичне, а емоційне.

Така сила волі мене, чесно кажучи, вражає. Лише два роки тому я визначилася з вибором. А до того кар’єрні інтереси стрибали «хто в ліс, хто по дрова». Вісім років – журналіст, дев’ять – юрист, десять – інженер…

Бен досить рано зрозумів, що намагатися бути крутим ні до чого хорошого не призводить. Це відволікає від школи, сім’ї, Бога. У прагненні крутості можна втратити себе…

Карсонова стратегія «Заміряйся на велике» – Think Big.

Talent – талант

Honesty – чесність

Insight – проникливість, інтуіція

Nice – доброта

Knowledge – знання

Books – книги

In-depth learning – ретельне вивчення

God – Бог

На кількох пунктах зупинюся детальніше.

Талант. У нашому столітті це поняття здебільшого прив’язують до спорту чи індустрії розваг. Але більшість із цих талантів не доходять до Олімпійських ігор чи Голівуду. Ми думаємо, що талант – це те, що ми робимо краще за інших. Може, й так, але не обов’язково. Талант – це те, що в нас гарно виходить. Це може бути читання чи математика, вміння мирити людей чи давати поради. У двох людей можуть бути схожі таланти.

Доброта. Бути добрим до інших мало б бути легко. Це і є легко. Але ж чому стільки людей цього не роблять? Багато хто думає, що бути добрим до когось означає вітатися з ними, не ображати, не перебивати… Але ж це повага. Повага – це частина доброти, але доброта – набагато більше: робити щось для когось і не чекати нічого навзаєм, допомагати ближньому.

Книги. Читати потрібно, бо в книгах – знання. Читати можна з дуже юного віку і про будь-що. Книги – найкращі друзі, які лиш можуть бути. Ти можеш відкласти книгу, і вона буде чекати на тебе скільки треба. Друзі можуть тебе не розуміти, а книга завжди чекатиме, поки ти не будеш готовий.

Книга Бена Карсона нагадала мені багато важливих речей. Треба бути добрим, читати і слухати маму.

Мандри в «Задзеркалля»

«Задзеркалля»

Оксана Лущевська

 

     Сьогодні у школі посварилися дві мої подруги. Через хлопця. І я мала обирати, на чий бік стати. Я не хотіла цього робити, але довелося. І з цього приводу я ледь не посварилася з іншою своєю подругою, яка стала на протилежний бік.

Все через… хлопця.

     У «Задзеркаллі» подруги також сваряться через хлопця, тільки в них все трошки менш заплутано. Або трохи більше, залежно з якого боку дивитися.

     Дінка вважає, що тато її більше не любить. Він покинув Діну з мамою. Не розпалює більше вогонь у каміні, а мама не вміє. Мама, до речі, теж не зовсім нормально поводиться. Ігнорує Діну і сновигає, наче привид.

     Діна хотіла знайти розраду в новій школі, але там вона – сіра мишка, аж поки не починає зустрічатися з Антоном (Тортиком). Її нарешті помічають. От тільки не на таку увагу вона сподівалася. Діна спостерігає за своїм життям ніби з-за дзеркала. А потім потрапляє в лікарню. Бо ніхто її не любив.

Сашка спочатку думала, що все це – погана ідея. Коли Сірий покликав її і трьох подружок на побачення з Тортиком (усіх разом), вона не хотіла йти. Але пішла.

     А Тортика не було. Він був із Діною. І дівчата вирішили їй помститися.

     Коли Сашка «подружилася» з Діною і отримала запрошення на вечірку, вона не була певна, що робити. Але дівчата вирішили за неї. Тортик поліз цілуватися, дівчата образилися, і вона його поцілувала – на зло Діні.

     Дінка вибачалася. І це, мабуть, було найгірше. Сашка не знала, що робити. Вона стояла на холоді так довго, що «заробила» запалення легенів.

    Що мені дуже сподобалося в цій книзі – це те, що головна героїня має недоліки. Сашка робить помилки. Всі роблять помилки, і це нормально. Тільки треба їх виправляти. Або хоча б пробувати. Це круто, що Оксана Лущевська показала це. Сашка була дуже недоброю до Дінки, але потім вони помирилися. В житті не завжди так. Але мені подобається, що головні герої не білі й пухнасті.

    Як Оксана Лущевська пише так багато? І так швидко? І так… емоційно?

   Дуже раджу цю книжку дівчатам-підліткам. Особливо, якщо ви комусь заздрите чи хтось заздрить вам… Ну і дорослим також.

Персі Джексон та інші

Percy Jackson and the Olympians

The Heroes of Olympus

The Trials of Apollo

Rick Riordan

Для вас ім’я Ріка Ріордана може бути не дуже знайомим, бо українською його досі не переклали, але у моїй маленькій школі світ Ріордана швидко набирає популярності. І недивно. Світ наповнений міфологією, монстрами і богами. Рік пише так майстерно, що навіть найпроникливіший читач не зможе відрізнити, де сховані «нудні факти» про міфологію, які вчать у школі, а де працює фантазія автора. Ріордан сам колись працював учителем літератури та міфології, тож він знає, як робити навчання цікавим.

Книжка захоплює тільки тоді, коли є цікаві персонажі, а персонажі в Ріка Ріордана – на ура. Так само, як і з персонажами «Гаррі Поттера», ми можемо порівнювати себе з ними, бо, крім неймовірних пригод та магічних негараздів, у них такі самі проблеми, як і в інших дітей їхнього віку. У більшості напівкровних (дітей богів і людей) – синдром розсіяної уваги та дислексія, зате в них розвинені здібності на полі бою. Але в школі та буденному житті це їм аж ніяк не допомагає.

Я заходила на сайт Ріка Ріордана і знайшла там купу цікавих речей. Він дає багато підказок письменникам-початківцям, щодо розвитку персонажа, діалогів, планування сюжету. Зокрема,  Ріордан каже не боятися використовувати справжніх людей як моделей, але й не обмежуватися цими людьми. Також не обов’язково розповідати читачеві все, що вам відомо про героя. Якщо хочете ще – купу підказок та порад можна знайти тут.Що виокремлює Ріордана від інших авторів сучасної фантастики – це те, що він переводить з серії в серію своїх персонажів і продовжує писати про їхні пригоди. Одна серія-бестселер не зупинила його (так само хвалю Касандру Клер – авторку серії «Місто кісток»). Окрім того, Ріордан дописує на своєму сайті й у твіттері.

Дякую Ріку Ріордану за те, що він написав такі чудові книги з неймовірними персонажами і що не розчаровує своїх фанатів. Хочу ще! ;)

Вітер змін

Вітер з-під сонця

Оксана Лущевська

     Оксана Лущевська знову за своє! Авторці кількох найкращих українських підліткових книжок («Друзі за листуванням», «Найкращі друзі», «Інший дім») знову і знову вдається вловити підліткові емоції, переживання і думки. Ця книжка, хоча вона й коротка, на рівні з іншими.

   Книги Лущевської завжди комбінують буденне життя підлітків (саме по собі повне проблем) та серйозні дилеми. У «Вітрі з-під сонця» в Женьки помер тато, але вони з мамою все одно приїжджають на море – так, як робили це раніше щоліта. Там хлопець зустрічає дівчину, яку бачив минулого літа. І Женька, і Рися хочуть цієї зустрічі, але стається вона майже випадково. Із підлітками так часто буває. Вони чогось хочуть, але не наважуються попросити.

     Цікаво мені, звідки Оксана Лущевська все це знає? Може, в неї є шпигуни? J Я? Ні, ні!! Ви що? Хоча… Це було б честю для мене – допомогти цій чудовій авторці. Мені було б дуже приємно.

     Хотілося б іще поговорити про назву. Вітер – це вітер змін. А чому з-під сонця? Бо цей вітер приносить зміни на краще. Можливо, вони замасковані й спочатку такими не здаються. Наприклад, для мами Вадим спочатку здався чимось недобрим. Вона не хотіла йти далі, але потім зрозуміла, що він може допомогти.

     Ще ця книга наштовхує на роздуми: як би я поводилася, що б зі мною було, якби я втратила когось близького?

Після прочитання книжки я почуваюся так, ніби знаю Женьку й Рисю. Але провела з ними дуже мало часу. Хотілося б більше…