«Моя класнюча дівчинка»: шлях до себе

Моя класнюча дівчинка

Марина Павленко

      У світі, де все більше людей цінують насамперед бренди і кількість фоловерів на інстаграмі чи у фейсбуці, легше пливти за течією, ніж бути собою. Особливо коли вдома постійно сваряться батьки і надокучає менша сестра. Головна героїня Юля занадто дбає про брендовий одяг і взуття, проводить багато часу у соцмережах, ховає справжній колір волосся, з презирством ставиться до своєї сім’ї.

      Коли Юля їде на канікули в село, до бабусі з дідусем, вона навіть не уявляє, що з нею станеться. Юля просто хоче відпочити від набридливої меншої сестри, та раптом татове захоплення поєднує їх і змінює її життя.

     Ця книжка – про те, як дівчинка стає дівчиною. Бо дорослішання – це не лише зміни зовнішності, це розуміння, що твоя сім’я тебе любить, що справжнім друзям байдуже, якого кольору твоє волосся. Справжні зміни стаються всередині, де ніхто їх не бачить.

     На мою думку, обкладинка і формат книжки розраховані на молодших читачів, ніж текст. Але більше у мене зауважень немає. Навпаки, мені дуже сподобалося, що авторка додала рецепти й цікаві факти впереміж із Юльчиною історією, а не просто запхала їх у кінець. Так читач бачить рецепти (які, до речі, цікаво подано) і звертає на них більше уваги. Я вже почала їсти ложку меду на день!

      У «Моїй класнючій дівчинці» дуже очевидні зміни головної героїні, добре показаний розвиток персонажа. Нечасто автори пробують показати світлу сторону «крутих», але тут це зроблено вдало.

     Я дуже рада, що авторка моєї улюбленої «Русалоньки із 7-В» потішила своїх фанатів ще однією класнючою книжкою. 

В очікуванні Миколая

Узимку оживає казка і можуть здійснитися найзаповітніші бажання. У грудні країною крокує Миколай і розкладає дітям (а часом і дорослим) гостинці під подушку. Миколай живе не лише в наших серцях, а й у книжках. Про них детальніше – у нашому святковому огляді.

 

Лист до Миколая

Трапляється, листи губляться. Навіть дуже-дуже важливі. Наприклад, лист до Святого Миколая. Саме це стається у книжці Валі Вздульської «Подорож листа» (Братське, 2016).

Маленька Марта написала в листі до Святого Миколая своє заповітне бажання. Але її лист загубився. Цілий рік він блукав світом. Побував і в смітті, і у воронячому дзьобі, мандрував потягами й кораблями. Там його і знайшов капітан корабля. Разом із сином Максимом він повертає Марті її листа. Дівчинка дуже засмутилася, бо зрозуміла, чому Миколай не почув її прохання. Та все ж її бажання здійснюється. Це зворушлива історія про те, що мрії стають реальністю, якщо дуже чогось прагнути.

Цього року «Братське» видало оновлену «Подорож листа» – у форматі білінгви – українською та англійською мовами. Тож тепер можна піймати одразу двох зайців – прочитати добру книжку і покращити знання англійської.

Для родинного та самостійного читання. Рекомендований вік: 5-8 років.

 

В очікуванні свята

Магія свят, очікування подарунків, спроби підглянути за тим, як прийде Святий Миколай – про все це «Медяник для Миколая» (видавництво «Братське», 2013), збірка святочних оповідань і віршів від провідних українських авторів. Серед них, зокрема – Оксана Лущевська, Валентина Вздульська, Наталка Малетич, Галина Кирпа.

Деякі книжки нав’язують дітям повчання, силоміць втовкмачують правила поведінки. Ця ж повчає, але м’яко, ненав’язливо. Дитина, читаючи, навіть не здогадується, що автори хочуть не тільки розважити її, а й чогось навчити. Наприклад, оповідання «Кольчині вуглинки» Володимира Чернишенка нагадує, що матеріальні речі – це не головне, дружба важливіша. А «Цок-цок» Лущевської – що у свята трапляються справжні дива, може зацокати навіть старий годинник.

Для тих, хто вірить і хто сумнівається.

 

На вулиці Святого Миколая

Марта живе на вулиці Святого Миколая. І вже з цього ми розуміємо, що на читача чекає розповідь про особливу дівчинку. Марта – художниця. Книжка розповідає про життєву кризу – період, коли дівчина не може малювати, обманює, дратується і врешті розчаровується в собі, а також про те, як вона долає сумніви і перешкоди і визначається з тим, що є найважливішим у житті.

«Марта з вулиці Святого Миколая» Дзвінки Матіяш (Видавництво Старого Лева, 2015) – книжка про дорослішання. Для всіх дівчат, які сумніваються в собі, своїх талантах, мріях; для підлітків, у яких є проблеми вдома, в школі чи з друзями. Ця добра й глибока історія нагадує нам, що, незалежно від професії, у житті кожного трапляються складні моменти, але й у часи криз і душевного сум’яття ми лишаємося людьми.

Книжка буде цікавою й корисною також і батькам, які прагнуть зрозуміти своїх дітей-підлітків.

 

Родинні традиції

Це не просто книжка, а ціла скарбниця цікавинок і корисних порад. З нею можна мандрувати через увесь рік – починаючи з Нового року і аж до Миколая. Звичаї, рецепти традиційних страв, правила етикету, описи ігор для малечі, народні віншування, колядки, щедрівки, ідеї декору та багато іншого – усе це можна знайти у книжці Дарії Цвєк «Малятам і батькам» (Видавництво Старого Лева, 2014).

Напередодні Дня Святого Миколая можна почитати про традиції святкування цього дня в Україні, а також про те, як звуться закордонні чарівники і куди вони кладуть подарунки. А потім добре б напекти традиційних медівничків-миколайок, щоб покласти усім під подушку. Можна також наробити медових зірочок, паличок чи навіть змайструвати казкову медову хатку. Така хатка точно буде окрасою зимових свят, та ще й неабияк потішить не лише всю родину, а й самого Святого Миколая.

Оповідки складені так, що неодмінно хочеться власноруч щось приготувати.

Огляд для журналу "Містер Блістер".

Особливості перехідного віку

Ірина Мацко

Перехідний вік... моєї мами

Перехідний вік буває у всіх, не тільки у підлітків. Він може бути і в мами, і в бабусі, і в меншого братика. Це теорія Аліни (Алі). Їй 13 років, і вона постійно свариться з мамою. Мама просто не розуміє, що Аля дорослішає.

Часом мені теж здається, що у моїх батьків – перехідний вік. Вони дають мені обов’язки і чекають, що я буду поводитися як доросла, а говорять до мене так, ніби мені 5 років. У бабусь теж такий вік, але в них це трохи інше. Їхні діти вже дорослі, а вони хочуть собі маленьких дітей (тому розпещують онуків).

Часто, коли дорослі пишуть книжку для підлітків, вони промахуються, коли описують почуття й емоції. До цієї книжки я не маю претензій. Ну добре, маю, але не до цього.

По-перше, останнім часом надто часто в дитячих і підліткових книжках зустрічається ім’я Марта (так звати Аліну подружку). Але то таке…

По-друге, мені сподобалася обкладинка (у тому ж стилі, що й до «Солоних поцілунків» Ольги Купріян). Але не кольори. Зелений такий самий, як зеленка – як на мене, це виглядає дещо дивно.

А от що мене приємно вразило, так це те, як написана повість. Всі герої справжні, і їхня поведінка нагадує мені те, що я щодня бачу в школі. Проблеми Алі з мамою настільки правдоподібні, що здалося, ніби це я їх описувала…

«Перехідний вік... моєї мами» – цікава повість, корисна і підліткам, і батькам. Читається швидко й легко. Раджу!

Повернення

Привіт, це я!
Довго не викладала нічого, але це не значить, що я не читала і не писала. Дещо можна почитати на Букмолі. Незабаром повернуся і сюди. Дякую, що чекаєте. Наступного тижня буде допис про "Перехідний вік моєї мами" Ірини Мацко.
А поки що можете почитати мою рецензію на "Букмолі" на книжку Дороти Тераковської "Дочка Чарівниць".
 
«Дочку Чарівниць» варто прочитати не тому, що це книжка про магію. І навіть не тому, що вона нагадує нам про вічні цінності. Хоча так, її варто прочитати вже за це. Та мені здається, що в цій історії заховано ще три важливі речі.
По-перше, дівчина з хлопцем можуть дружити. Просто дружити, без жодних романтичних стосунків. Як на мене, це важливий меседж для підлітків. Якщо дівчині й хлопцеві цікаво разом, це не обов’язково означає, що вони закохані, вони просто можуть бути друзями. По-друге, життя, сповнене чарами, пригодами та ризиком не таке радісне, як нам уявляється (часом же хочеться, щоби життя кардинально змінилося за допомогою магії). Важко бути іншим, бути обдарованим, бути обраним. Коли в тебе така доля, ти мусиш іти до неї сам. По-третє, надія не залежить від матеріальних речей. Люди Великого Королівства були рабами; вони голодували; їх шмагали батогами, але вони не втрачали надії – співали ночами Пісню і вірили, що колись знову будуть вільними".
Детальніше - за посиланням:
http://bokmal.com.ua/books/dochka-charivnyc/

Помаранчева дівчинка

Юстейн Ґордер

Помаранчева дівчинка

 

Я навіть не можу уявити, як це – отримати листа з минулого, від людини, яка мала бути тобі дуже близькою, але яку ти зовсім не знаєш.

Це було б дуже несподівано, нереально важко… А якщо послання не виправдає твоїх сподівань? Які взагалі можуть бути сподівання, якщо ти не знаєш цієї людини?

Саме такий лист отримає Ґеорґ, один із оповідачів. Лист – від його покійного батька, який помер, коли Ґеорґу було чотири роки.

Батько розповідає любовну історію – свою й загадкової Помаранчевої дівчинки.

Книжка – це татів лист із перервами на роздуми Ґеорґа. Мені подобається такий формат, бо він допомагає зберегти інтригу і в той же час показує нам, читачам,що про це думає Ґеорґ.

Батько пише, що у нього є до Ґеорґа питання і що йому дуже важлива відповідь сина, хоча він її ніколи не дізнається.

Я б лишила це питання таємницею, та дуже хочу поділитися своїми роздумами щодо нього, як і моєю відповіддю.

Тож ось воно, питання, яке Ян Улав задав своєму сину: «Уяви, що ти стоїш на порозі цієї казки багато мільярдів років тому, коли вона тільки починалася. Ти можеш вибрати, чи захочеш коли-небудь у майбутньому народитися і жити на цій планеті, чи ні. Тобі невідомо, коли це станеться і скільки пробудеш на цьому світі, у кожному разі термін невеликий. Але знай: якщо обереш життя і прийдеш на світ, коли назріє час, чи, як ми кажемо, коли прийде твій час, то так само прийде твій час і покинути його».

Я, як і Ґеорґ, довго думала про це. Ян Улав вважав, що не варто погоджуватися на таке, бо покидати цей світ надто болісно і для тебе, і для тих, хто тебе любить.

Хоча це правда, я з цим не погоджуюся. Життя надто солодке. Не завжди, але якщо зважати на всі неприємні моменти, то треба зважати на все те, від чого на серці стає тепло, від чого хочеться стрибати високо-високо… все те, що робить наше життя таким хорошим, теплим і веселим. На мою думку, варто жити. Ніхто не знає, коли їхній час на Землі закінчиться. Саме тому треба використовувати кожну хвилину, яку маєш.

Несподівана дружба

«Дівчата з 13-ї вулиці»

Малгожата Гутовська-Адамчик
 

Заучка, емо, крута… Що ж їх поєднує? На перший погляд, нічого. Та це не так. Усі троє самотні. У кожної є проблеми в сім’ї, сумніви в собі, сум та злість. А ще їм усім бракує справжніх друзів та підтримки.

Такі різні, але такі схожі. Зося, Агата та Клаудія. І як же вони знайдуть одна одну, якщо в них нуль спільних інтересів?

Коли їхній клас їде на екскурсію, вони опиняються разом у кімнаті – це призведе до зародження дружби чи до катастрофи?

Спочатку здається, що це шанс порозумітися. Зося й Агата сміються разом, навіть Клаудію залучають до розмови. Але потім Клаудія посеред ночі влаштовує в їхній кімнаті вечірку. Про це дізнається вчителька, а вранці виявляє недопалок і бляшанку з-під пива у Клаудії під ліжком. Оскільки жодна з дівчат не зізнається, класна призначає «покарання» всім трьом. Їхнє завдання – читати дівчині їхнього віку, яка лежить у комі. Дівчата вибирають книжку і по черзі читають Магді.

На мою думку, це було б захопливо і страшно водночас. А якщо вона прокинеться, коли я читатиму? А що, як щось піде не так?

У всіх трьох є проблеми вдома, і вони розказують Магді речі, якими ні з ким не ділилися. Зосині батьки вважають, що вона хоче стати лікарем (як вони), хоча це їхня ідея. Після смерті Агатиного тата її мама знову одружилася, й Агата не може знайти спільної мови з вітчимом та меншим братом. Матір Клаудії рідко буває вдома і вважає, що донька безтолкова і ні на що не здатна.

Дівчата діляться своїми переживаннями і проблемами з Магдою, тож якщо вона їх чує (а я думаю, що вона їх чує, розуміє й пам’ятає все, що їй розповідають), то вона знає їх краще, ніж будь-хто інший. Мені здається, вони просто хочуть це сказати, висловити свої думки, але в них немає з ким поділитися своїми стражданнями, тож вони говорять до Магди, яка ніби і є, але невідомо, чи чує все, що вони кажуть.

Усім потрібна така людина – людина, якій можна все розповісти, а вона тобі слова кривого не скаже. Якщо у вас немає такої людини, то, поки ви її шукаєте, можете записувати свої думки у щоденник. Або писати листи уявному другові… Це працює!