четвер, 8 травня 2014 р.

Іда Б.


«Іда Б.» Кетрін Ханніґан
Ida B. Katherine Hannigan


Я часом думаю, що, якби я була одна в класі, тобто вчилася вдома, я могла б набагато швидше закінчити школу. Героїня цієї книжки вчилася вдома…
…поки її мама не захворіла на рак. Тепер Іді Б. треба йти в звичайну школу. Вона через це дуже дратується, бо коли була менша і ходила до школи, вчителька відмовлялася кликати її Іда Б. і називала просто Іда. З того часу Іда Б. повертатися у школу не захотіла. Вона виконувала завдання до обіду, потім їла й бігла надвір – гратися зі струмочком (який був дуже балакучим) та всіма яблунями, що росли в їхньому саду. Так-так, не в струмку, а зі струмком. Бо ж він, так само як і дерева, вміє розмовляти.
Коли тато каже Іді, що їй треба повертатися до школи, її серце стає маленьким холодним камінчиком, неспроможним на любов. (Не переживайте, потім усе буде добре.)
Та коли Іда Б. іде до школи, всі до неї добрі. Правда, дехто ображається, бо вона гаркає і бурчить. Її друг Райлі пробує залучити її до своїх ігор на майданчику, хоче, щоб вона була його партнером на уроках і таке інше.
Крім того, міс Вашингтон, учителька Іди Б., зовсім не така, як та, що була у дівчинки у першому класі.
Завдяки турботі та увазі вчительки та друзів Іда Б. вирішує всі свої проблеми та знову стає хорошою люблячою дівчинкою.
Книжка мені сподобалася, бо я переживала за Іду, дивувалася, коли вона робила щось не дуже розумне (хоча зі мною теж таке часом трапляється) і раділа, коли в неї нарешті усе налагодилося.
Мені було дуже цікаво читати «Іду Б.» ще й тому, що я знала, що, якщо у мене виникнуть якісь питання, я можу спитати в авторки, бо ж Кетрін живе через дорогу від моєї школи. Так і сталося – міс Ханніґан прийшла до нас на урок. Але про це я розповім в іншому дописі, який викладу згодом. До зустрічі та приємного читання!

Немає коментарів:

Дописати коментар