Таємниця підліткової душі

Мені не потрапити до «Книги рекордів Гіннеса»

Оксана Лущевська

Ця книжка досить нова, так що, можливо, ви її ще не прочитали. Та я вам скажу: «Мені не потрапити у «Книгу рекордів Гіннеса» варто прочитати. Це колекція оповідань про життя підлітків.
Я б хотіла подякувати Оксані Лущевській за те, що вона написала цю чудову книжку і прислала її мені з підписом. Так поповнилася моя колекція книжок з автографами. J
Збірка оповідань мені дуже сподобалася, а особливо – «Дванадцять», «Пуп’янок» і « Let it be».
«Дванадцять» – про дівчинку, якій на 12-річчя подарували ляльку. Вона згадує, як син маминої подруги, Вовка, зламав руку, і вони йому подарували гігантського плюшевого ведмедя. Вовка його взяв і запхав в кімнату, а Віта тоді так хотіла того ведмедя… А тепер їй дванадцять, і вона більше не грається іграшками. А їй подарували ляльку…
Мені ця історія сподобалася не тому, що зі мною колись траплялося щось схоже. Ні, мої батьки завжди знають, що я хочу. Мене вразив Вітин спогад про Вовку і ведмедя – такий справжній, такий зрозумілий і близький, що аж дивуєшся, що цю книжку написала доросла людина, а не дванадцятирічна дівчинка.
В оповіданні «Пуп’янок» Ліля хоче познайомити маму зі своїм хлопцем, а маму якраз покинув бойфренд – через те, що в них має народитися дитина. Ліля думає, що це невдалий момент, та Лесь все одно приходить, бо вони давно спланували цей візит. Лесь дарує Лільчиній мамі пуп’янок тюльпана в горщику. Вона дуже любить квіти в горщиках, а пуп’янок символізує нове життя, тому ніжна рослинка вселяє в неї надію.
Ця історія проникає в саме серце.
Головний герой «Let it be» – Міша, який їде разом з татом вітати татових колишніх жінок. Потім його батьки сваряться: думають, що він не знає, що Сергій не його справжній тато.
Ситуація Міші небанальна, але батьки можуть сваритися у будь-кого. Це дуже неприємно дітям, через це вони переживають, але часто нічого не можуть зробити. Думаю, ми можемо зрозуміти, що відчуває Міша, коли сваряться його батьки.
Мені дуже сподобалися ці оповідання. Чудово написано, Оксано Лущевська!
Раджу прочитати 9-12-річним. Приємного читання!
Ну і традиційно нагадую, що мої дописи також можна читати на "Казкарці".

Про країну Часу

«Дивовижні пригоди Наталки в країні Часу»

Ніна Воскресенська

Чи ви коли-небудь читали книжки про час? Наприклад, «Момо» Міхаеля Енде чи «Наталку в країні Часу» Ніни Воскресенської? Може, і ви задумувалися, куди йде час, який ви марнуєте? Про це розповідає Ніна Воскресенська у своїй книжці.

Що таке час? Час – це секунди, хвилини, години, доби, тижні, місяці, роки, віки. Вони повзуть, йдуть чи біжать. Час був, є зараз і завжди буде. «Ніхто достеменно не знав, як і чому виникла країна Часу. Подейкували навіть, що вона існувала завжди, бо час минав, день слідував за ніччю, по весні наставало літо, за літом – осінь, а відтак зима. Усе це відбувалося постійно, і не було цьому ні кінця, ні краю.

Люди сприймали це як належне. Мало хто з них замислювався над тим, що за дотриманням суворого порядку стежить Володар Часу, правитель країни Часу».

У країні Часу живуть секунди, хвилини, години, дні, тижні, місяці, роки та віки. Хвилині служать 60 секунд, дню – 24 години, року – 12 місяців тощо.

У країні Часу є п’ять територій: Місто Мрій, Палац Володаря Часу, Місто Спогадів, Місто Забуття та Замок Втраченого Часу. У Місті Мрій живуть мрії. Мешканці країни Часу чекають тут свого часу. Вони – наше майбутнє.

У центрі країни стоїть Палац Володаря Часу. Туди йдуть мешканці країни Часу, коли настає їхній час. Вони виходять на Сцену Життя – наше життя, тобто теперішній час, сучасність. Хвилину там живуть хвилину, дні – день, а віки – століття.

Після Сцени Життя мешканці поселяються в Місті Спогадів. Вони там живуть, поки люди пам’ятають про них. Коли про них забувають, вони ідуть і Місто Забуття. Життя там однакове і передбачуване.

Усі мешканці країни Часу бояться Замку Втраченого Часу. Туди потрапляє час, змарнований людьми.

Після того як я прочитала цю книжку, стараюся не марнувати час.

P.S. А якщо вам цікаво, що робила Наталка у країні Часу – читайте книжку Ніни Воскресенської. 

Про любов

Йорґен+Анна=любов

Віґдіс Йорт

Чи бувало таке, що батьки вам забороняли зустрічатися до якогось там віку, а у вас – найсправжнісінькі почуття до когось? Саме такі почуття у 10-річної Анни до однокласника Йорґена.

Анні подобається новачок Йорґен, але їй здається, що йому більш до вподоби Еллен, у якої дуже гарний «кінський хвіст». Тому вона пише Еллен любовного листа нібито від Йорґена. Коли Еллен відповідає, що так, вона його також любить, Анна пише Йорґенові любовного листа уже від свого імені. Йорґен каже: так, він залюбки буде хлопцем Анни, і між ними зав’язується любовне листування.

Одного дня Беата, найліпша подружка Анни, розповідає про фальшивий любовний лист своєму хлопцеві Ейнарові. Той переказує це своєму другу Кнуту, а Кнут – Еллен, бо вона йому подобається. Еллен, у свою чергу, розповідає Йорґенові. Всі думають, що Йорґен більше не кохає Анну, а вона навіть наважується помститися Еллен – обстригає половину її розкішного «кінського хвоста». Та потім виявляється, що Йорґен таки кохає Анну, так що «Йорґен+Анна=любов» – це правда. Ось така любовно-детективна історія.

Мені ця історія не видається дивною, навпаки, знайомою, бо в нас теж часом питають про зустрічання записками або через когось. Трапляється, що двом дівчатам подобається той самий хлопець, і та дівчина, яка вважає, що інша гарніша, «отримує» бойфренда. Буває, що хлопець розходиться з дівчиною через іншу, якій він навіть не подобається. Ще трапляється, що двоє хлопців закохуються в одну дівчину, а вона, взагалі, заглядається на третього. Ну, в цих історіях хлопців можна міняти на дівчат і навпаки. Ось така заплутана любов…

          Не забувайте, що мої дописи можна читати також на «Казкарці».

The Face on the milk carton

The Face On the Milk Carton

Caroline B Cooney

          I don’t know what you’re thinking after you’ve read the title. Maybe you’ve read ahead and are already deciding whether to read this book or not. Well there are 4 books about Janie, so if you decide you know enough from this story, you can just read the 2^nd, 3^rd or 4^th books.

          This book and this series are focusing on an ordinary 15-year-old named Janie. She has flouncy, wild red hair. Janie has ordinary parents that might be just a little bit overprotective. She has no brothers or sisters. She has two best friend named Adele and Sarah-Charlotte. She also has a crush on the boy-next-door, Reeve Shields. As the book proceeds Janie will date Reeve.

          One ordinary day, Janie is sitting in the school cafeteria. Janie is lactose intolerant, which means she can’t have dairy products. But she sees a MISSING picture of a little 3-year-old girl with red hair and tight pigtails, in a pink and white polka dotted dress. She was stolen at a shopping center in New Jersey. Her name is Jennie Spring. Janie remembers that dress with the pink and white polka dots.

          Later she finds a box in the attic with the name Hannah on it. No one in her family is named Hannah. And in that box is the dress with the pink-and-white polka dots. So who’s Hannah and are her parents that she loved all her life (or maybe not), kidnappers?

          Her parents realize that she’s found something and tell her, Hannah was their daughter, but when she was 16, she left and joined a religious cult. She never came back to her parents, until one day she showed up hand-in-hand with a little girl in a polka-dot-dress. Hannah says that this is her daughter Janie. She says that she won’t be able to raise her well within the cult, so take her, enjoy her.

          But something still doesn’t add up. The milk carton says that she was STOLEN from New Jersey. So are her parents still lying? Janie has very mixed feelings.

Janie doesn’t share this with anybody but Reeve, her new boyfriend. So one day, in Reeve’s jeep, they decide to skip school. They go to New Jersey and find the Springs’ address. They see two tall redheaded boys walk in. Janie remembers baby twins. She doesn’t want to believe her own memories. How could her loving parents be kidnappers?

Later, they put the story together. Hannah was going home to take a break from the cult and stopped a New Jersey shopping center. She saw a 3-year-old girl in a pink-and-white-polka-dot-dress who seemed to be pouting. She gave her ice cream and then took her for a ride… That’s how she ended up taking Janie (A. K. A. Jennie Spring) to her parents, the Johnsons. She said that it was her own daughter, you can be better parents, enjoy her. Enjoy her, oh how they did! Raised her like their own girl, tried so hard not to make a mistake, like they feared they did with Hannah. And now – Janie is calling New Jersey.

          My library doesn’t have the second book, so I started reading the third one, and from it I understood, that Janie went to live with her real family in New Jersey, behaved like a brat, treating them like scum and then went back to the Johnson’s. Now THAT is bad. If your little girl has been missing for twelve years, you’ve been worrying about her for twelve years, and when she is found, when she finally comes back to you, she says that she likes her other family and her other life better. Now, how would you feel? I mean, I understand Janie’s position, but she could at least respect them. She could at least TRY to be a good daughter…

Бути собою

«Давач»

Луїс Лоурі

The Giver 

Louis Lowry

Пам’ятаєте, я писала про «Голодні ігри» Сюзан Колінз? Ну, то ця книжка – теж антиутопія. Вона виграла багато всіляких різних нагород, але я про неї пишу не тому. Якщо чесно, то ця історія промає до глибини душі.
Спочатку здається, що світ Джонаса досконалий. Але насправді там немає ні спогадів, ні кольорів, ні почуттів. Кожного грудня відбувається церемонія, на якій змінюється вік дітей. Щороку дитині щось дарують або відбувається якась важлива зміна. Наприклад, у чотири і сім років малюкам дають курточки, в дев’ять – велосипед, а в дванадцять вони отримують роботу, яку виконують усе життя. Точніше, до того моменту, коли потрапляють у Будинок старих, де про них дбають аж до Відпущення (смерть).
Коли настає дванадцята Джонасова Церемонія, він дуже переживає, бо його кличуть останнім. Та йому доручають найпочеснішу роботу. Ця робота приносить біль. І від цього болю не можна приймати ліків. Такі правила.
Робота в Джонаса така: щодня він приходить до Давача і отримує спогади. Є погані спогади: біль, втрата, війна, жаль. Але є й хороші: любов, справжня сім’я, озера. Тепер Джонас бачить кольори, і йому це дуже подобається.
Якось Джонас із Давачем вигадали план: Давач передасть йому всі спогади мужності, і Джонас піде шукати Деінде, куди йдуть Відпущені. Та плани змінюються, коли вирішують відпустити Габріеля, хлопчика з особливими можливостями, у чомусь подібного до самого Джонаса. Джонас вирішує, що треба діяти негайно. Він бере Габріеля і їде. Коли він полишає громаду, всі його спогади лишаються людям. Давач допомагає їм давати раду зі спогадами, а Джонас починає чути музику…
Беріть приклад з Джонаса: треба бути чесним і добрим! І ти за покликом серця і часом навіть ризикувати заради щастя. Краще бути інакшим, але бути собою, ніж бути таким, як усі, і почуватися незручно.
Мені й раніше вчителі рекомендували цю книжку, але я кивала, і мені вилітало з голови. Та цього року моя вчителька, місіс Вайт, почала її нам читати. Ми прослухали всього лиш кілька розділів, але я зрозуміла, що книжка дуже цікава, і вирішила почитати її сама. І тепер раджу вам.

Життя – це казка

Казковий переполох

Майкл Байклі

Є багато казок. І багато книжок та історій про казки та про те, як люди туди потрапляють чи що казки – це реальність. Серія про сестер Грімм – одна з найцікавіших серед таких «казкових» історій.

Сабріну і Дафну Грімм – сироти. Їхні батьки зникли два роки тому, і вони живуть у притулку, який приставляє до них тимчасових батьків. Але ті люди ображають сестер, а Сабріна і Дафна, в свою чергу, ображають їх.

Якось їх відправляють до жінки, яка каже, що вона – їхня бабуся. Дафна радіє та одразу починає називати її «бабусенька», а от Сабріна (як завжди) сумнівається, особливо після того, як бабуся Рельда розповідає їм, що вони – нащадки братів Грімм і що ті писали не казки, а описували реальні події. Сабріна вважає, що жінка з’їхала з глузду, аж поки бабусю Рельду та її друга Кеніса не забирає гігант. От тоді – сестри Грімм на допомогу!

Їм допомагає Пак, хлопець, про якого писав Шекспір. Вони витягають із в’язниці Джека, героя казки «Джек і бобове дерево», бо думають, що він може допомогти. Та згодом виявляється, що Джек не тільки не хоче їм допомагати, але й сам запустив гіганта. Чому і як – читайте самі.

До речі, про пригоди сестер Грімм Баклі написав дев’ять книжок. Мені ця серія сподобалася. Дуже. Вона була моєю улюбленою довгий час. Поки я не прочитала «Гаррі Поттера» (про мої враження я писала тут).

Ця серія - не тільки про казкових героїв, а й про дитячі та підліткові переживання. Читайте, не пошкодуєте!

Вибачте, що в червні та липні було лише по одному відгуку – у мене було дуже насичене літо: я багато плавала в басейні, навчилася стрибати з дошки головою вперед і кататися на велосипеді. Тепер писатиму більше. Обіцянка читачуна. Уже примітила кілька книжок, враженнями про які хочу поділитися.

About Magic

Rose

Holly Webb

          Those of you who have kids or siblings that are 6-9 years old probably think that it is a book about a puppy or a kitty. But no, this book is about Rose, a ten-year-old orphan. Slowly this book gets more and more interesting. In a quite magical way.

Rose lives at St. Bridget’s Home for Abandoned Girls. She does not daydream about rich parents coming in to claim her and sweep her off her feet. She has reasons to think that her father was a soldier and that her family had something to do with fish.

Rose is very good at storytelling. One day, when she is telling her friend Maisie a made-up story about how Maisie got lost and ended up at the orphanage, her story comes to life. In pictures, that is. The girls can see Rose’s story on the side of an old brass tub. Maisie loves it, but Rose is scared, so she decides not to do it again.

The next day when the girls at St. Bridget’s are doing laundry a guest comes to the orphanage. She’s dressed in a black dress and has a nice hat on. She needs a girl 10-11 years old to be a maid. She asks Eliza, Ruth, Lucy and Rose. Eliza is twelve, Lucy doesn’t want to be a maid and Ruth does nothing but giggle, so Miss Bridges picks Rose. That’s the beginning of her new life…

          Rose thinks that she works for Miss Bridges but Miss Bridges surprises her – they both work for Mr. Fountain – the famous alchemist. Fountain works for the king and he is one of the few who can make gold. Soon Rose learns that none of the servants at the Fountain household like magic. They tolerate it, since it pays their paychecks, but nothing more. Rose wants to get her hands on a magic book, so she can figure out how to get rid of the pictures (the ones that come with her stories) because she doesn’t want to have anything to do with magic. She soon learns that Mr. Fountain lives with his seven-year-old daughter Isabella and his apprentice Freddie. After Rose works at the Fountain house for a week she gets an afternoon off to go visit the orphanage. She wanted to talk to Maisie, but her friend isn’t there. Miss Lockwood tells her that Maisie’s mother came for her. When she gets home, Rose realizes that something is terribly wrong – Miss Lockwood kept saying there were flies, when there weren’t any, Maisie left behind her locket – her most treasures possession, if she was rich now, why would she have a cheap locket in the first place, and when Maisie told the story – the story that Rose had made up – her mom was so happy that she REMEMBERED – but Rose made the story up!! Rose thinks that Maisie was stolen.

          Since Rose made friends with Freddie (Mr. Fountain’s apprentice) she decides to talk to him. Freddie decides that they need to scry. It means look for her in a mirror or something shiny. But when they scry that night, they only see darkness. She might be in a dark place, or it didn’t work. Gustavus, the smart, magical cat tells Rose and Freddie that it would work better if they had something of Maisie’s. So Rose and Freddie go to St. Bridget’s at night, to take Maisie’s locket. On the way there, they encounter a group of street boys, whose sister was also stolen. At first, the boys thought it was Rose and Freddie, but when they promise the boys to find their sister, they believed them. When they try to scry for Maisie with the locket, they still get blackness. Rose is starting to feel frustrated, but Gustavus (the cat, remember) suggests that they need to ask a different question. So Rose thinks, Maisie who stole you, and the face of Miss Sparrow, the lady who Mr. Fountain likes. Freddie is surprised. He says “Well, I didn’t like her, but I didn’t think she was a kidnapper”. Then Isabella, Mr. Fountain’s spoiled daughter finds them. She calms down and they make a plan – Isabella will be bait, Rose and Freddie will follow her and save all the kidnapped children and they win. Yay!

          But the plan does not go as planned. Sparrow spots Rose and Freddie, and brings them with. Now there is no one to save them except, maybe, Gustavus. But then all the children join happy memories and escape. Rose and Freddie stay behind to defeat Miss Sparrow. But will they be able to defeat such powerful magic? By themselves, no. But when they call up a mist monster (a creature that goes for the most powerful magic and fights it), they might have a chance. So, leaving Sparrow alone with the mist monster, they run.

          At the end, Rose will learn magic, too. Mr. Fountain is almost positive that Sparrow will come back, but he’s glad that they haven’t killed her, because it would have taken part of her soul. This is the first book in a series, so if you’re interested you can find the books right here.