Щоденник Ельфа

Щоденник Ельфа

Наталка Малетич

Це одна з моїх улюблених книжок, хоч і прочитана недавно. Вона здалася мені теплою, чистою, глибокою. Прекрасною. Такі слова, як «гарно» чи «цікаво», недостатньо описують цю книжку. Вона гарна і чудова – так, але це нічого не пояснює, бо вона про людські емоції й почуття.

Цим вона мені нагадує дві інші книжки, які можна знайти на поличці улюблених (Наталко Малетич, ваша книжка також уже стоїть там, як Ви й хотіли. ;) Вона того варта.). Це «Мені не потрапити до Книги рекордів Гіннеса» Оксани Лущевської та «Новенька та інші історії» Оксани Сайко. Усі три книжки дуже глибокі, складаються з коротких історій. У всіх ідеться про стосунки хлопців і дівчат і не тільки. Усі три авторки мають свій власний стиль.

Спочатку я не зрозуміла назву книги. І ви теж, мабуть, зараз не розумієте. Для того, щоб її зрозуміти, треба прочитати, особливо – останнє оповідання.

Лесі не подобається, як виглядають її вуха, коли в неї зібране волосся. Потім вона знаходить «Щоденник Ельфа». Це щоденник її старшої сестри Анни, яка померла від раку. Леся дізнається, що в сестри були такі самі вуха, як у неї, і що Анна її назвала. Леся тепер розуміє, що їй бракує старшої сестри. Вона, звичайно ж, зрозуміла б, як Леся ненавидить робити хвостик на фізкультуру.

Це лише одне оповідання, а їх – добрих, веселих, глибоких – у цій книжці багато. Авторка точно описує переживання й думки дівчат-підлітків щодо хлопців, друзів, одягу й того, як їх сприймають інші. Є історії й від імені хлопців. Та я на цьому не знаюся. :)

Одне з моїх улюблених оповідань – про дівчинку Діану, яка хоче сестричку. Ви, мабуть, подумали, що вона хоче меншу сестричку, але ні, вона хоче, щоб батьки всиновили її подружку Оксану, яка живе в інтернаті. Батьки погоджуються.

А далі – історія про те, як Оксанка пристосовується до нового життя. Мені дуже сподобалося, що є дві історії зі спільними героями, але оповідачі різні: Діана й Оксана.

«Щоденник Ельфа» мене розчулив. Книжка чудова й заслуговує на почесне місце на моїй поличці улюблених книжок. Дякую, Наталко Малетич, за таку гарну книгу!

Д.Р.П.А. (Пам’ятаєте? До речі, про автора) Наталка Малетич – автор книги «Про Зайчика-Забудька та інші історії», редактор Видавництва Старого Лева і мама – виховує двох дітей (з того, що чую від батьків, останнє, мабуть, найскладніше :) ).

До зустріч, любі читачі!і

Полювання на кенгуру

«Томек у країні кенгуру»

Альфред Шклярський

Якщо ви любите мандрувати і читати про далекі краї, то дуже раджу вам цю серію – про підлітка Томека, який плаває в різні країни зі своїми друзями. Мандрувати ви будете в книзі, але разом із Томеком це буде ніби по-справжньому.

Мама Томека померла, а тато був змушений втекти з країни за участь у змові проти царя, тож він живе з тіткою і дядьком. І от якось до нього, чи, мабуть, краще сказати, по нього приходить давній татів друг, від якого аж пахне пригодами, і пропонує їхати з ним. І головне, що вирішуватимуть цього разу не тітка з дядьком, а сам Томек. Він погоджується. І пан Смуґа везе його до батька. А потім – в Австралію, ловити кенгуру. Чому? Зараз розкажу.

Коли тато Томека виїхав із Польщі, він трохи мандрував, а потім зустрів працівника фірми, яка постачає тварин у зоопарки і цирки, і став там працювати. Тепер він їде в експедицію в Австралію і хоче взяти свого сина з собою.

Томек дуже радий зустрічі з татом і з нетерпінням чекає австралійського полювання. Та дорога туди не обходиться без пригод. Томек учиться стріляти і хоче потренуватися, тож іде в тир. Там він знаходить беззбройного пана Смуґу і тигра. Коли настає час, Томек поцілює тигрові прямо межи очі, хоча потім зізнається, що, якби пан Смуґа не казав йому, що робити, то йому було б непереливки.

Усі пишаються Томеком, особливо його батько. Потім вони припливають в Австралію, сідають на поїзд і їдуть залучати тубільців для ловів, бо для того, щоб зловити ему і деяких швидких кенгуру, потрібно багато людей. Тубільці – це загроза, та Томек несе їм трохи їжі, снідає разом з ними та розважає їх стрільбою зі штуцера. Тоді вони всі разом їдуть до селища тубільців і ті погоджуються допомагати їм.

Для полювання вони розділяються на три групи, та коли вирушають, виявляється, що кенгуру трохи посунулись і їх буде важче зловити, тому звіролов відправляє Томека до групи загоничів. Хлопець дивується й трохи ображається, бо не хоче проґавити полювання. Але йому пояснюють, що це тому, що він дуже вправний стрілець. Полювання проходить вдало.

Такі та інші пригоди трапляються з Томеком та його друзями в Австралії. Ще він познайомився з дівчинкою Саллі, яка буде йому вірним другом і з якою він листуватиметься протягом інших експедицій.

Сподобалося те, про що я розповіла? Хочете читати ще? Про Томека Вільмовського українською перекладено три книги: «Томек у країні кенгуру», «Томек на Чорному континенті» та «Томек на стежці війни».

Приємного читання!

Непереможний лабіринт переможено

The Maze Runner

James Dashner

Бігун у Лабіринті

Джеймс Дешнер

 

Ця книга відрізняється від деяких популярних книжок тим, що в ній немає магії чи паранормальності. Хоча схожа тим, що дія відбувається у майбутньому. Не зовсім постапокаліптична, але можна так сказати. У світі, вигаданому Дешнером, краще розвинені технології, є таємна організація, яка стежить за головними героями, є секрет. А ще є дружба і любов.

У Лабіринті, зробленому з каміння, знаходиться Галявина. Уночі Лабіринт закривається і охороняє мешканців Галявини від механічних монстрів, які знаходяться в Лабіринті. А вдень стіни роз’їжджаються, ніби сміючись із хлопців, які не можуть розгадати його секрет.

Коли Томас з’являється на Галявині, ніхто не дивується. Щомісяця в ліфті приїжджає новий хлопець, і мешканці Галявини привчають його до їхнього способу життя. Усе з Томасовим приїздом ОК. Все нормально. Нічого дивного. Але наступного дня ліфт привозить дівчину. Вона каже, що все зміниться, і втрачає свідомість.

Життя хлопців, які живуть на Галявині, справді змінюється. Купол відкритий і не є перешкодою для опадів і вітру. Уночі стіни Лабіринту не зачиняються. Монстри вжалили їхнього лідера.

Томас хоче, щоб його призначили Бігуном. Це найелітніша професія. Бігуни досліджують Лабіринт і роблять карти. Чи зможе Томас завоювати довіру хлопців і розкрити таємницю Лабіринту? Треба зробити це вчасно, інакше настане кінець світу (хоча вони цього не знають).

***

«Бігун у лабіринті» – дуже популярна книжка серед моїх однолітків. Навесні ми якось обідали в китайському ресторанчику, і хлопець там читав «Бігуна…». Багато хто в школі прочитав цю книгу. Якось на уроці вільного читання Раян підійшов до мене з Кентоном і Хантером. Хлопці читали серію про «Бігуна…» (це трилогія). «О, то ви «Бігуна…» читаєте», – сказав Раян. На цю фразу повернулися майже всі голови в класі (бо він говорив досить голосно). «Я читав. Мені здається, ця серія ще краща за «Гаррі Поттера». Тоді ті, хто читав чи хоча б дивився про Гаррі Поттера, підійшли до нашого столу. Ніхто з Раяном не погодився.

«Бігун у Лабіринті» – цікава серія, але в ній немає такої сили, як у «Гаррі Поттера», – зазначив Кентон.

«Плюс, у Поттеріани більше перекладів», – сказав Хантер. «А ще є сайти, програми, додатки до книги, сторінки на твіттері, фейсбуці та інгстаграм», – додала я. «І вісім фільмів», – сказали Лукас і Коул.

Так що, як бачите, «Бігун в Лабіринті» – цікава книга, хоча, як вважаємо ми з однокласниками, до «Гаррі Поттера» не дотягує.

Раджу. :)

Здійснення мрій

Авіа, пташиний диспетчер

Оксана Лущевська

 

Можливо, ви читали цю книгу молодшим брату/сестрі чи доньці/сину і тепер дивуєтеся, чому я, одинадцяти років, пишу про неї відгук. А причина проста: я отримала книгу, я прочитала книгу, мені сподобалася книга, я вирішила написати про книгу. Слухайте…

Починається все з того, що бориспільський голуб Авіа спостерігає за літаками. Він із гіркотою згадує, що мав би бути спортивним голубом, але ще малим пташам поранив крило, тож тепер живе в Бориспільському аеропорту.

Початок дії: теплого дня Авіа відпочиває на сонечку, коли до нього прилітає шматок газети. Там Авіа читає про диспетчерів і вголос думає про те, що було б класно, якби були диспетчери для пташок. Це все лише мрії Авіа, та папуга Кодак Ара пише статтю про цю геніальну ідею. І тоді Авіа розуміє, що йому треба реалізувати свій божевільний задум. Підштовхнуло його й те, що крук Шах, який ображає усіх слабших за нього, обіцяє, що, якщо Авіа втілить свій задум у життя, він (крук) покине Бориспільський аеропорт назавжди.

І що ж ви думаєте? З допомогою друзів Авіа починає керувати пташиними польотами.

Гарна і зворушлива книжка з чудовими ілюстраціями. Я б радила читачам 4-10 років.

Новинка: до деяких відгуків я додаватиму абзац, який називатиметься Д.Р.П.А. Це означає «До речі, про автора». Як вам ідея?

Д.Р.П.А.

Оксана Лущевська – авторка багатьох інших книг. Зокрема, «Друзі за листуванням», «Найкращі друзі», «Солька і кухар Тара-пата», «Інший дім», «Вовчик-колядник», «Про кита», «Мені не потрапити до «Книги рекордів Гіннеса» (усі вони в нас є!) та ін. «Авіа, пташиний диспетчер» прилетів до мене з автографом і поповнив мою колекцію підписаних авторами книжок. Підпис: «Чудова Марічко, літай високо! О. Л. Обіймаю міцно».

Велика подяка Оксані Лущевській за всі її чудові книги.

Літайте високо і не бійтеся впасти!

School Blog 4

Chapter 4 Reflection 

Woodsong

Gary Paulsen

In chapter 4, Gary told about how he ran into a bear into his yarf and then threw a stick at it. We were to say if we think that Gary handled the situation well or  not.

I have mixed thoughts on how well Gary Paulsen handled the bear situation. On one hand, he shouldn't've thrown the stick at Scarface in the first place. After that, there really wasn't much he could do, so I guess he handled it well after that. He did the right thing, when he sat there, not movingm wating for the bear to make his choice. If he tried to wriggle free, or move at all, I think that the bear would think of that as an attempt to threaten him, and decide to kill Paulsen. So, there Gary did the right thing. Personally, (but this could be different for some people depending on their personal experience) I also believe that Gary made the right choice when he didn't shoot the bear. I could add my own thoughts here, but Paulsen describes it perfecectly when he says "Kill it for what? For not killing me?" He should be thankful to the bear, because it didn't kill him. Gray also says it when he says "I am no more and no less than any animal in the woods." I think that that's true. Not just for him, but for all of us. Thinking back to our last post, we are animals, after all.
Then we also had to point out five examples of imagery, one for each of the senses, from the chapter.
Imagery:
Touch: "I took the riffle from the gun rack."  Makes me think of cold metal and anger.
Taste:"I put their frozen meat blocks the edges to soften, then fed them warm meet." That makes me think of warm meet.
Feel: "I nearly froze." It makes me feel cold.
Smell:"The wolves could smell her fear."
Sight: "A cow in the field was a marvel and had to be investigated." It makes me think of cows and fields.
.