понеділок, 31 березня 2014 р.

Кав’ярня на розі



Кав’ярня на розі
Оксана Сайко
Кожне місто чимось пахне. Місто Лідки пахне дощами. Так сказав Арсен. Щоправда, тоді Лідка ще не знала, що то Арсен. А потім він поцупив у неї книжку. Зрештою, так все і почалося.
Лідка працює в кав’ярні свого дядька («Кав’ярні на розі»). Коли в школі складали випускні іспити, вона хворіла, а коли видужала – було вже пізно. Тож дядько Роман сказав, що цей рік Лідка може попрацювати у його кав’ярні. І тепер дівчина тиждень працює кельнеркою, тиждень вчиться – займається математикою з репетиторкою. Тато колись хотів стати економістом, але в нього не вийшло, тож Лідка погодилася втілити його мрію.
Дядько Роман розказав Лідці, що вони з Арсеном колись були друзями. А потім закохалися в одну дівчину, і вона вибрала Арсена. Дядько не знає, що було потім. Лідка хоче знайти Арсена, щоб дізнатися подальші події і повернути книжку.
Арсен зустрічає Лідку на вулиці. Після цієї зустрічі вона часто його провідує. Арсен збирає забуті книжки. Він їх «рятує» від остаточного забуття. Щоправда, в досить оригінальний спосіб: забирає, краде в людей, знаходить у магазинах. У нього назбиралася уже досить велика бібліотека.
Лідка також краде книжку в Арсена – з благородною метою: хоче зблизити його з дівчиною, якій він колись цю книжку подарував і про яку говорив дядько Роман. Але виявляється, що Ілона вже померла.
Щоб повернути своєму життю сенс і подарувати знайденим книжкам нове життя, Арсен збирається заснувати бібліотеку забутих книжок, а Лідка йому допомагає. Вони нарешті щасливі! Лідка розуміє, що, хоч вона і пообіцяла татові стати економістом, вона цього не зробить. Математика не захоплює її так, як її репетиторку, а її справжнє захоплення – це книжки.
Щасливі й постійні відвідувачі кав’ярні. У їхньому житті також стаються зміни. Отець-богохульник збирає старі ікони. Поет-невдаха надрукував свою книжку і перестав бути невдахою. Мірка нарешті засміялася. А кухарка Нелька починає зустрічатися з учителем музики, якому подобається і Нелька, і її юшка. Головне, що синові Нельки, Юркові, також сподобався вчитель музики. Він навіть збирається вчитися грати на флейті.
Нам усім треба брати приклад з героїв «Кав’ярні на розі» і бути щасливими.
Арсен знайшов сенс у житті. І, думаю, у всіх-всіх є своє призначення. Можливо, ваше покликання – бути видатним спортсменом, написати книжку, яка змінить життя сотням людей, а може – створювати сімейний затишок. Та що б це не було, ми все життя до нього йдемо.
Треба здійснювати свої мрії, не чиїсь. Бо якщо робити щось не задля задоволення, а через почуття обов’язку, то ви ніколи й не дізнаєтеся, яке ваше призначення, в чому сенс вашого життя…

Нагадую: мої відгуки можна також читати у блозі про дитячу літературу «Казкарка», у рубриці «Книжки».

Немає коментарів:

Дописати коментар