Бабусі також були дівчатами

          Це мій другий відгук на конкурс читацьких щоденників від видавництва «Грані-Т», на книжку Євгенії Кононенко «Бабусі також були дівчатами».

 Перший, на книжку Ніни Грьонтведт «Привіт, це я!», можна почитати тут. Якщо перший відгук був у формі щоденника, то другий – це лист. Ось він:

Люба бабусю!

Хочу спитати в тебе щось, що може здатися тобі трошки дивним: чи у тебе в юності були секретні любовні романи або таємні прихильники? Не дивуйся, що я тебе про таке питаю. Просто я прочитала книжку Євгенії Кононенко «Бабусі також були дівчатами», де родинна таємниця, пов’язана з любовним романом, отруює життя цілої родини. Хочеш дізнатися, про що книжка? Я тобі розповім.

У Києві у великій квартирі покращеного планування живе Ліза Лисюк із батьками і двома бабусями – рідною та її сестрою. Ліза вчиться в гімназії. І вчиться вона дуже гарно, завдяки чому перемагає на олімпіадах. Ще Ліза пише есе на конкурси. Наприклад, часопис «Молода еліта України» з її публікацією і фото стоїть на книжковій шафі, і цим пишається уся сім’я. Особливо бабуся Анастасія Георгіївна – доктор наук, яка випадково не стала академіком. І вона у домі Розумовичів-Лисюків – головна, хоча Лізині тато з мамою теж науковці. Не має жодного стосунку до науки лише одна людина в цій родині – Маруся, бабусина сестра. Вона відповідає за прибирання і готування їжі.

Насправді ця історія почалася саме тоді, коли Маруся померла. Всі її речі були в невеликому комоді і шафі. Бабуся забрала собі архів із фотографіями, а одяг викинула. Та вона не знала, що Ліза туди добралася раніше від неї і знайшла щось цікавіше – старі любовні листи від Валерія Кросоцького, адресовані Лізі Королько. Вони приходили з Одеси на їхню адресу, а Ліза точно знала, що в їхній квартирі за останні п’ятдесят років не мешкала ніяка Ліза Королько!

То хто ж ця Ліза, якій писав далекий і таємничий Валерій? Листи були сповнені суму і любові. Валерій писав, що, якби не заборона Лізи зустрічатися з її сім’єю, то він би поїхав у Київ уже зараз і розшукав її, що він сумує за коханою і переживає, чи з нею все гаразд, бо вона не пише.

Повертаємося до нашої Лізи. Коли Маруся померла, сім’ї Розумовичів-Лисюків довелося знайти нову хатню господиню. Так сталося, що мамина знайома, Галина Андріївна, розлучалася з чоловіком і тимчасово не мала де жити, тому погодилася попрацювати економкою. Їй і її доньці Алісі віддали кімнату покійної Марусі.

Аліса та Ліза подружилися, хоча вони були дуже різні. Аліса хоче стати власницею мережі косметичних салонів або хоча б вийти заміж за власника такої мережі. А Ліза, звичайно, стане науковцем. У той час, як Ліза зосереджена на навчанні, Алісі в голові тільки хлопці та косметика.

Знаєш, бабусю, писала я тобі оце і ось про що подумала. Ліза і Аліса мені трохи нагадують мене і мою подружку Кейлі. Хоча ми насправді десь посередині, вона трохи ближче до Аліси, а я – до Лізи. У мене, так як у Лізи, успіхи у навчанні, а у Кейлі, як в Аліси, – з хлопцями.

Ліза вирішує, що Алісі можна довіряти. Зрештою, у неї немає інших подруг чи людей, яким вона могла б розповісти свої секрети, тож вона показує Алісі листи. Аліса в захваті. Вона вважає, що Ліза і Валерій можуть бути десь поруч і треба розгадати таємницю листування. Вона хоче, щоб Ліза познайомилася з її другом Костиком. Вони якось зустрічаються на Володимирській гірці.

Спочатку Ліза обурена, що Аліса розповіла комусь про листи. Але потім Костик розповідає Лізі, що він – молодий письменник, і дає їй свою першу книжку. Він пояснює, що зацікавився, тому що хоче написати ще одну книжку, але на основі справжніх подій. Ліза спочатку хоче відмовити Костика: а що, як хтось із її сім’ї прочитає книжку? Та Костик запевняє, що, якщо книжка вийде, він змінить усі місця подій та імена.

Зараз, бабусю, я напишу версію Костика, але мушу сказати, що він не дуже мудрий, моя початкова версія була ближче до правди, ніж його. Костик вважає, що Ліза Королько – близька подруга бабусі Насті. Листи приходили на адресу Розумовичів, щоб батьки Лізи не дізналися, а Анастасія передавала подрузі листи. Насті їх передавала старша сестра Марія, яка з часом здивувалася, чому сестрі приходить стільки листів, і вирішила їх прочитати. Я вважаю, що це було негарно з боку Марусі, тому що листи були адресовані не їй. Костик думає, що Марія перестала передавати Насті листи, тому Настя не могла віддати їх Лізі. Ліза і Валерій не знали про це. Валерій писав і писав, сподіваючись, що хоч один з його листів проб’ється. Ліза, сповита горем, наклала на себе руки.

Чи Костик правий – можна було дізнатися лише в Одесі. Нагода поїхати туди трапилася, коли тато запитав, куди Ліза хоче поїхати на море. Ліза запропонувала Одесу, але тато відповів: «У цьому помешканні якесь нездорове ставлення до цього прекрасного міста! Коли я ще залицявся до твоєї мами і ми вже планували одружуватись, я запропонував поїхати після реєстрації шлюбу до Одеси, бо там жив мій університетський друг. То після цього наше весілля мало не розладналося». Та все ж тато підтримав Лізину ідею і сказав, що щось придумає. Ліза спитала, чи вони можуть взяти також Аліску. Тато відповів, що він подумає.

Тато сказав, що домовився про відпочинок у Миколаївській області і що можна взяти з собою Алісу. Миколаївська область – то версія для бабусі. Головна ж мета подорожі – Одеса.

Дівчата хочуть знайти вулицю Бебеля, де мешкав Валерій, і розпитати про нього людей, які зараз там живуть. Аліса хоче довести Костику, що він не правий, бо вона вважає, що Ліза і Валерій досі живі, і має грандіозні плани звести їх.

Ліза не могла зрозуміти, навіщо це старим людям. Аліса ж розповіла, що її тітка вдруге одружилася в шістдесят років і стала щасливою. Потім Аліса стала розпитувати Лізу про бабусю Настю і її чоловіка. Це примусило Лізу замислитися. Таємниць з боку її тата немає, а з боку мами – безліч. Таємничі листи, які привели їх до Одеси; дід, про якого Ліза ніколи не чула; померлий братик бабусь, про якого Ліза дізналася аж перед смертю Марусі, бо про нього ніколи не згадували…

Лізі розповідали про батька Анастасії Георгіївни, вона їздила до татового тата, але де мамин батько? Ліза знає, що дівоче прізвище її мами не Розумович, а Бусурман. То де ж той загадковий Іван Бусурман?

Прийшовши на вулицю Бебеля, дівчата намагаються знайти потрібну квартиру і розпитують жінок на лавці про те, хто зараз там живе. Виявляється, що там живуть квартиранти, які винаймають її в Голубовських. Не готові розчаруватися, дівчата питають, у кого ж ті Голубовські купили квартиру. Чи не в Кросоцьких? Звичайно, що так.

Дівчата не наважилися зайти у квартиру, бо не знали, що сказати. І лише в останній день таки зайшли і передали листа для Кросоцьких – Валерія та його сина Миші.

На жаль, Галина Андріївна з Алісою виїхали від Розумовичів. Анастасія Георгіївна давно шукала привід позбутися Аліси, тому що боялася, що Аліса зіпсує її розумницю Лізу. Анастасія Георгіївна хотіла, щоб Галина Андріївна відіслала Алісу до батька, тому звинуватила дівчинку у крадіжці сережок, хоча Аліса їх не брала. Та Галина Андріївна сказала, що якщо їде Аліса, то їде і вона. Тож бабуся сама потрапила у свою пастку.

Після від’їзду Галини Андріївни не вдалося найняти нову економку. У мами не було ні часу, ні можливості готувати бабусі її здорові сніданки. Крім того, поруч не було тата, який би припиняв їхні сварки. Тож у домі Розумовичів-Лисюків постійно чулися крики і сварки. Так Ліза дізналася, що бабуся відбила в Марусі нареченого, але не вжилася з ним, і він поїхав в Америку. Саме там його і зустріла мама.

Якось, коли вже розпочалося навчання в гімназії, у Лізи запищала мобілка. Це був Михайло Кросоцький. Ліза зустрілася з ним після уроків. Говорили вони, звичайно, про листи. Так вона дізналася, що Ліза Королько – любовний псевдонім її бабусі. Маруся розбила кохання Валерія Кросоцького та своєї сестри Насті. А та потім розбила кохання Марусі та Івана Бусурмана. Але оскільки помста нічим хорошим не закінчується, обидві сестри лишилися без чоловіків, а з Марусі Настя зробила домашню господиню…

Отаке дізналася Ліза про свою родину. Печально, правда ж? Я вважаю, що, якби бабуся розповіла своїй доньці та онуці про свою юність одразу після смерті Марусі, було б менше сварок і кращі стосунки. А ще краще було б, якби вона не приховувала правди. Я думаю, тоді їй було би легше переносити усе це і вони могли б одне одному вірити.

Мені здається, що книжки про родинні таємниці дуже цікаві. Кілька місяців тому я читала книжку «Кава з кардамоном» Йоанни Ягелло. Там мама головної героїні приховувала, що віддала її сестру у дитячий будинок.

Якщо хтось у родині щось приховує або має якісь секрети, які так чи інакше стосуються цієї родини, це погано впливає на стосунки у сім’ї. Краще не мати скелетів у шафі: якщо про них не розказувати, то вони можуть самі вилізти і про себе нагадати. Тоді, коли зовсім не чекаєш…

Бабусю, я сьогодні тобі написала цього листа саме для того, щоб розповісти про цю книжку, бо мені здається, що не тільки в цієї бабусі були такі сильні почуття… У тебе ж немає від мене секретів? Якщо є – розповідай. І не забувай про те, що я казала про скелетів у шафі…

Завжди твоя, Марічка