Кав’ярня на розі
Оксана Сайко
Кожне місто чимось
пахне. Місто Лідки пахне дощами. Так сказав Арсен. Щоправда, тоді Лідка ще не
знала, що то Арсен. А потім він поцупив у неї книжку. Зрештою, так все і
почалося.
Лідка працює в
кав’ярні свого дядька («Кав’ярні на розі»). Коли в школі складали випускні
іспити, вона хворіла, а коли видужала – було вже пізно. Тож дядько Роман
сказав, що цей рік Лідка може попрацювати у його кав’ярні. І тепер дівчина тиждень
працює кельнеркою, тиждень вчиться – займається математикою з репетиторкою.
Тато колись хотів стати економістом, але в нього не вийшло, тож Лідка
погодилася втілити його мрію.
Дядько Роман
розказав Лідці, що вони з Арсеном колись були друзями. А потім закохалися в
одну дівчину, і вона вибрала Арсена. Дядько не знає, що було потім. Лідка хоче
знайти Арсена, щоб дізнатися подальші події і повернути книжку.
Арсен зустрічає
Лідку на вулиці. Після цієї зустрічі вона часто його провідує. Арсен збирає
забуті книжки. Він їх «рятує» від остаточного забуття. Щоправда, в досить
оригінальний спосіб: забирає, краде в людей, знаходить у магазинах. У нього
назбиралася уже досить велика бібліотека.
Лідка також краде
книжку в Арсена – з благородною метою: хоче зблизити його з дівчиною, якій він
колись цю книжку подарував і про яку говорив дядько Роман. Але виявляється, що
Ілона вже померла.
Щоб повернути
своєму життю сенс і подарувати знайденим книжкам нове життя, Арсен збирається
заснувати бібліотеку забутих книжок, а Лідка йому допомагає. Вони нарешті щасливі!
Лідка розуміє, що, хоч вона і пообіцяла татові стати економістом, вона цього не
зробить. Математика не захоплює її так, як її репетиторку, а її справжнє
захоплення – це книжки.
Щасливі й постійні
відвідувачі кав’ярні. У їхньому житті також стаються зміни. Отець-богохульник
збирає старі ікони. Поет-невдаха надрукував свою книжку і перестав бути
невдахою. Мірка нарешті засміялася. А кухарка Нелька починає зустрічатися з
учителем музики, якому подобається і Нелька, і її юшка. Головне, що синові
Нельки, Юркові, також сподобався вчитель музики. Він навіть збирається вчитися
грати на флейті.
Нам усім треба
брати приклад з героїв «Кав’ярні на розі» і бути щасливими.
Арсен знайшов сенс
у житті. І, думаю, у всіх-всіх є своє призначення. Можливо, ваше покликання –
бути видатним спортсменом, написати книжку, яка змінить життя сотням людей, а
може – створювати сімейний затишок. Та що б це не було, ми все життя до нього
йдемо.
Треба здійснювати
свої мрії, не чиїсь. Бо якщо робити щось не задля задоволення, а через почуття
обов’язку, то ви ніколи й не дізнаєтеся, яке ваше призначення, в чому сенс
вашого життя…
Нагадую: мої відгуки
можна також читати у блозі про дитячу літературу «Казкарка», у рубриці «Книжки».