Володимир Арєнєв
«Душниця»
Чимало популярних підліткових книжок зараз – антиутопії та дистопії. І дія в
багатьох відбувається в майбутньому. Згадати хоча б «Голодні ігри» Сюзанни
Коллінз, The Selection Kiera Cass, The Maze Runner James Dashner, «День сніговика» Дзвінки Матіяш. Серед них
і і «Душниця» Володимира Арєнєва, про яку йтиметься далі.
Життя головного героя – Сашка – змінилося, відколи помер його дідусь. Відтепер
хлопець навіть у школу ходить із кулькою, в якій міститься дідусева душа. У світі
Сашка душі померлих ховають у кульки. Близькі померлого вибирають кульку, яка
нагадує його за характером. Кращі кульки коштують більше: дорожчий матеріал,
багатша оздоба, довше не здувається.
Дідусь Сашка був поетом. Молодим він утік з півострова, де живуть «дикуни»,
які не хочуть приймати звичаї з кульками. Сашко не був дуже близьким із дідусем
– можливо, тому що дід не був відкритою людиною, а може, тому що хлопець його
не розумів і не особливо намагався.
Потім, коли Сашко готує доповідь про дідуся в душницю[1], він
починає його краще розуміти й відчуває, що дідусеву душу треба випустити з
кульки. Саме так він і робить.
Книжка наштовхнула мене на роздуми. Зокрема – про душі. Мені не сподобалася
ідея душниці з кульками. Мені здається, що душу треба відпускати. Зрозуміло, що
деяким людям хочеться, щоб їхні близькі були з ними, але душам треба давати
вибір. Якщо вони хочуть лишитися, то можуть залишитися і підтримувати сім’ю
морально, а якщо хочуть, то можуть піти. Можуть піти, а потім повернутися. Немає
сенсу тримати їх примусово. Я б не хотіла, щоб моя душа була в кульці, а ви?
[1] Душниця – захищена душеловами і охоронцями будівля, де зберігаються кульки з
душами. Туди здають кульки після того, як вони побудуть трохи з родичами.
Немає коментарів:
Дописати коментар