Життя – це казка

Казковий переполох

Майкл Байклі

Є багато казок. І багато книжок та історій про казки та про те, як люди туди потрапляють чи що казки – це реальність. Серія про сестер Грімм – одна з найцікавіших серед таких «казкових» історій.

Сабріну і Дафну Грімм – сироти. Їхні батьки зникли два роки тому, і вони живуть у притулку, який приставляє до них тимчасових батьків. Але ті люди ображають сестер, а Сабріна і Дафна, в свою чергу, ображають їх.

Якось їх відправляють до жінки, яка каже, що вона – їхня бабуся. Дафна радіє та одразу починає називати її «бабусенька», а от Сабріна (як завжди) сумнівається, особливо після того, як бабуся Рельда розповідає їм, що вони – нащадки братів Грімм і що ті писали не казки, а описували реальні події. Сабріна вважає, що жінка з’їхала з глузду, аж поки бабусю Рельду та її друга Кеніса не забирає гігант. От тоді – сестри Грімм на допомогу!

Їм допомагає Пак, хлопець, про якого писав Шекспір. Вони витягають із в’язниці Джека, героя казки «Джек і бобове дерево», бо думають, що він може допомогти. Та згодом виявляється, що Джек не тільки не хоче їм допомагати, але й сам запустив гіганта. Чому і як – читайте самі.

До речі, про пригоди сестер Грімм Баклі написав дев’ять книжок. Мені ця серія сподобалася. Дуже. Вона була моєю улюбленою довгий час. Поки я не прочитала «Гаррі Поттера» (про мої враження я писала тут).

Ця серія - не тільки про казкових героїв, а й про дитячі та підліткові переживання. Читайте, не пошкодуєте!

Вибачте, що в червні та липні було лише по одному відгуку – у мене було дуже насичене літо: я багато плавала в басейні, навчилася стрибати з дошки головою вперед і кататися на велосипеді. Тепер писатиму більше. Обіцянка читачуна. Уже примітила кілька книжок, враженнями про які хочу поділитися.

About Magic

Rose

Holly Webb

          Those of you who have kids or siblings that are 6-9 years old probably think that it is a book about a puppy or a kitty. But no, this book is about Rose, a ten-year-old orphan. Slowly this book gets more and more interesting. In a quite magical way.

Rose lives at St. Bridget’s Home for Abandoned Girls. She does not daydream about rich parents coming in to claim her and sweep her off her feet. She has reasons to think that her father was a soldier and that her family had something to do with fish.

Rose is very good at storytelling. One day, when she is telling her friend Maisie a made-up story about how Maisie got lost and ended up at the orphanage, her story comes to life. In pictures, that is. The girls can see Rose’s story on the side of an old brass tub. Maisie loves it, but Rose is scared, so she decides not to do it again.

The next day when the girls at St. Bridget’s are doing laundry a guest comes to the orphanage. She’s dressed in a black dress and has a nice hat on. She needs a girl 10-11 years old to be a maid. She asks Eliza, Ruth, Lucy and Rose. Eliza is twelve, Lucy doesn’t want to be a maid and Ruth does nothing but giggle, so Miss Bridges picks Rose. That’s the beginning of her new life…

          Rose thinks that she works for Miss Bridges but Miss Bridges surprises her – they both work for Mr. Fountain – the famous alchemist. Fountain works for the king and he is one of the few who can make gold. Soon Rose learns that none of the servants at the Fountain household like magic. They tolerate it, since it pays their paychecks, but nothing more. Rose wants to get her hands on a magic book, so she can figure out how to get rid of the pictures (the ones that come with her stories) because she doesn’t want to have anything to do with magic. She soon learns that Mr. Fountain lives with his seven-year-old daughter Isabella and his apprentice Freddie. After Rose works at the Fountain house for a week she gets an afternoon off to go visit the orphanage. She wanted to talk to Maisie, but her friend isn’t there. Miss Lockwood tells her that Maisie’s mother came for her. When she gets home, Rose realizes that something is terribly wrong – Miss Lockwood kept saying there were flies, when there weren’t any, Maisie left behind her locket – her most treasures possession, if she was rich now, why would she have a cheap locket in the first place, and when Maisie told the story – the story that Rose had made up – her mom was so happy that she REMEMBERED – but Rose made the story up!! Rose thinks that Maisie was stolen.

          Since Rose made friends with Freddie (Mr. Fountain’s apprentice) she decides to talk to him. Freddie decides that they need to scry. It means look for her in a mirror or something shiny. But when they scry that night, they only see darkness. She might be in a dark place, or it didn’t work. Gustavus, the smart, magical cat tells Rose and Freddie that it would work better if they had something of Maisie’s. So Rose and Freddie go to St. Bridget’s at night, to take Maisie’s locket. On the way there, they encounter a group of street boys, whose sister was also stolen. At first, the boys thought it was Rose and Freddie, but when they promise the boys to find their sister, they believed them. When they try to scry for Maisie with the locket, they still get blackness. Rose is starting to feel frustrated, but Gustavus (the cat, remember) suggests that they need to ask a different question. So Rose thinks, Maisie who stole you, and the face of Miss Sparrow, the lady who Mr. Fountain likes. Freddie is surprised. He says “Well, I didn’t like her, but I didn’t think she was a kidnapper”. Then Isabella, Mr. Fountain’s spoiled daughter finds them. She calms down and they make a plan – Isabella will be bait, Rose and Freddie will follow her and save all the kidnapped children and they win. Yay!

          But the plan does not go as planned. Sparrow spots Rose and Freddie, and brings them with. Now there is no one to save them except, maybe, Gustavus. But then all the children join happy memories and escape. Rose and Freddie stay behind to defeat Miss Sparrow. But will they be able to defeat such powerful magic? By themselves, no. But when they call up a mist monster (a creature that goes for the most powerful magic and fights it), they might have a chance. So, leaving Sparrow alone with the mist monster, they run.

          At the end, Rose will learn magic, too. Mr. Fountain is almost positive that Sparrow will come back, but he’s glad that they haven’t killed her, because it would have taken part of her soul. This is the first book in a series, so if you’re interested you can find the books right here.

Про Гаррі

«Гаррі Поттер»Джоан Роулінг

Гаррі Поттер, Гаррі Поттер, Гаррі Поттер… Пару років тому всі читали «Гаррі Поттера», дивилися фільми про Гаррі Поттера, говорили про Гаррі Поттера. А мені тоді Гаррі Поттер не пішов. Я взяла в бібліотеці першу книжку, три тижні тягала її в рюкзаку, а потім повернула в бібліотеку – ні, то ні, я й так знаю, хто такий Гаррі Поттер.

Це було два роки тому. Ці два роки ми разом з друзями дружно бекали, коли хтось згадував Гаррі Поттера. А взимку мама почала читати книжки Роулінг і сказала мені, що лише початок нуднуватий. Я покрутила носом, але коли почалися канікули, таки взяла першу книжку. І пропала. Перші дві частини я проковтнула за три дні, а всі сім (товстющі, ви ж знаєте) – за три тижні.

Сьогодні я не буду переказувати сюжет, а спробую відповісти на кілька запитань.

Чому усі так люблять Гаррі Поттера?

Джоан Роулінг вигадала світ такий цікавий, що хоч бери і плач, що його нема насправді. Вона створила дуже правдоподібних героїв і таких капосних поганців, що не перестаєш обурюватися їхніми діями. Вона повбивала не надто багато героїв, а саме стільки, щоб показати читачеві, що противники справді не бояться вбивати.

Зараз ця серія – моя улюблена. Якщо дочитати до того місця, коли Гаррі Поттер їде в Гоґвортс, то від книжки неможливо відірватися.

Чому про героїв, вигаданих Джоан Роулінг, так цікаво читати?

Вони такі, якими ми хочемо їх бачити. Вони не ідеальні в усьому, а такі ж, як і ми, в них також є проблеми. Ну от подивіться самі:

1. Гаррі в кожній книжці (крім третьої) бореться з Волдемортом.

2. У нього вмирають рідні та друзі. СПОЙЛЕР: батьки, Сіріус, його хрещений батько, Албус Дамблдор, директор школи, який по-справжньому любить Гаррі і якого любив Гаррі.

3. У нього дуже складні стосунки з одним із вчителів – Северусом Снейпом.

4. Гаррі весь час встругає в халепи разом з друзями – Роном і Герміоною.

До речі, про Рона та Герміону. У них також є проблеми. У містера та місіс Візлі семеро дітей, і сім’я їхня бідна. Рон особливо цим не переймається, але часом це його дратує. Книжки в нього не нові, мітла стара, парадна мантія – з комісійної крамниці, а пацюк дістався від старшого брата. Та ще й Драко Мелфой, ворог Гаррі та його друзів, знущається та обзивається.

Герміона дуже розумна, але це не допомагає їй визначитися зі своїми почуттями. Крім того, її батьки – маґли, тобто не чарівники. Її через це дражнять і обзивають дуже поганим словом – «бруднокровка».

Коли думаєш про «Гаррі Поттера», виникає ще одне питання: для якого віку ця серія?

Я б сказала, 10+, але треба бути готовим до того, що в книжці будуть помирати деякі персонажі і часом буде ДУЖЕ сумно.

Знаю, що вже чимало написала, але наостанок хочу розповісти ще про одну річ: для фанатів Гаррі Поттера на Флориді створили парк розваг, присвячений… Гаррі Поттеру!

Весь парк – це Алея Діагон. Там продаються чарівні палички, мітли та інші цікаві речі, пов’язані з Гаррі та його світом. Я б сама хотіла туди поїхати. Хоча б для того, щоб побачити Українського залізнопузого дракона, що сидить над чаклунським банком Ґрінґотс.

Побачити парк можна ось тут:

harrypotterparks.com

Подорож в часі

Як я руйнувала імперію

Зірка Мензатюк

Якщо ви, читачу, доросла людина, то пам’ятаєте останні роки Радянської імперії. Пам’ятаєте Рух та інші організації, які виступали за Україну та проти комуністичної влади. Це було небезпечно, але такі люди, як Орися, Василь та Ігрек – герої цієї книжки, – вважали, що краще ризикнути і повстати, ніж підкоритися і жити, як раніше.

Ярина – 14-річна дівчина, яка живе в Києві в останні роки Радянської імперії. На літо вона їде до бабусі й дідуся. Там, у селі, живе її найкраща подружка Півоня. Якось вони з Півонею знайомляться з Ігреком, бешкетником і баламутом, який проти комуністів і не боїться це показувати. Він любить «небезпечні» жарти і знущається з «вірних ленінців». І в нього це виходить. Коли Ігрека підозрюють або навіть ловлять, він завжди викручується.

Півоня настоювала на тому, що Ігрек любить Ярину, але Яринка не зважала на те і почала зустрічатись чи, як каже Півоня, дружити з іншим. На перший погляд, Андрій хороший, але потім виявляється, що він багато говорить, та коли настає час діяти, то боїться забруднити свої руки. Тож Яринка його кидає і таки «дружить» із Ігреком. А Півоня – з його найкращим другом Миколою. У книжці навіть є весілля – Яринчиної тітки Орисі і Василя. Вони чудово підходять одне одному – патріоти, активісти, члени Руху.

Мені сподобалося, що в цій книжці про останні роки СРСР історія поєднується з повсякденним життям і коханням. Я зустріла кілька нових слів, як-от варені джинси, спекулянти та дефіцит. Я спитала в мами, і вона мені розтлумачила. Не буду писати тут, бо ви і так знаєте, що це все означає.

Наприкінці я хочу процитувати останні рядки «Як я руйнувала імперію»:

«Чи вистачить хоробрих, щоб стояти уздовж траси від Львова аж до Києва?

P.S. Вони вийшли!

Незліченні тисячі!

Україна прокидається! Виринає після трьохсотлітнього сну, ніби втрачена Атлантида. Гей, Європо! Ми живі! Ми знову є!

І будемо!»

Правда ж, зворушливо? Дуже раджу вам цю книжку. І тема й досі актуальна...

Моя колекція автографів

Малятам і батькам

Дарія Цвєк

Цього симпатичного лева намалювала Мар’яна Савка на презентації книжки в Тернополі. Там живе мій хрещений із сім’єю. Вони й прислали мені книжку. Вона про традиції, звичаї, також у ній є рецепти святкових страв.

Іда Б.

Кетрін Ханніґан

Кетрін Ханніґан приходила до нас у школу. Розповідала про свої книжки, про те, де бере ідеї, та як нам треба писати історійки чи оповідання. Уявляєте, «Іду Б.» вона переробляла 60 разів!!!

А я про «Іду Б.» вже писала. Ось тут.

Солька і кухар Тара-пата

Оксана Лущевська, Лана Світанкова

У цій книжці можна знайти не лише повість, а й цікаві рецепти, як-то «Сонячні й кучеряві канапки», «Салатка-полоз», «Замок із печива». Кілька рецептів я вже випробувала. Раджу і вам. Смачного!

У книжки дві авторки, а підписала тільки Лана Світанкова. Жаль, але в мене є інша книжки з автографам Оксани Лущевської. І називається вона…

Вовчик-колядник

Оксана Лущевська

Я знаю, це книжка не для мого віку, але, як і каже підпис, вона для того, щоб я в голос читала Юлі, своїй меншій сестрі. Ця книжка про вовчика і хлопчика, і вона дуже мила. Для дітей віком 1-4 роки. 

Little Skipper Boating Guide

Buck Wilder

Якщо ви знаєте англійську, то, мабуть, уже здогадалися, що Бак Вайлдер – просто псевдонім. Насправді ж автора звуть Тім Сміт, і він лисий, а не волохатий і бородатий, яким зображає себе у своїх книжках. Він вважає, що про лисого чувака ніхто не читав би. Про це він розповідав, коли минулого року приходив у нашу школу. Фішка цієї книжки – на кожній сторінці треба знайти хробака і руку, яких автор-художник намагався сховати.

Черепаха в раю

Дженніфер Л. Холм

Письменниця і дослідниця Оксана Лущевська була на презентації Холм у Джорджії і попросила у Дженіфер Холм підписати для мене книжку. Точніше, не просто підписати, а українською.

Про «Черепаху в раю» я вже писала двічі:

Відгук можна знайти тут

А тут – почитати про презентацію.

Правда (майже)

Кетрін Ханніґан

На обкладинці книжки намальована пташка, підписуючи, Кетрін також намалювала пташку, хоча в самій історії немає ніяких птахів які . Але коли вона до нас приходила, розповіла цікаву історію.

Одного разу був шторм. Після того, як закінчилася злива, Кетрін вийшла на вулицю і побачила маленьку пташку, яка, очевидно, випала з гнізда. Вона вирішила, що то горобець (sparrow) і подзвонила в Асоціацію дикої природи Айови, щоб спитати, чи можна виростити горобця. Їй порадили годувати його молоком, а потім – насінням. Кетрін давала пташці молоко кожні 4-6 годин, вставала навіть уночі.

Пташка – так і називала горобця Кетрін Ханніґан. Пташка стала довіряти Кетрін. «Пташко!» – кликала вона, і горобець підлітав ближче. Сідав на руки, плечі, голову.

Потім настав час переходити з молока на насіння, та Пташка не хотіла його їсти. Кетрін знову відкрила енциклопедію і виявила, що Пташка не горобець, а жовтопуза мухоловка (golden-bellied flycatcher), а ці птахи їдять мух, жуків та інших комах. Кетрін поставила в будинку мухоловку і віддавала мухи Пташці. Потім вона знову подзвонила в Асоціацію дикої природи Айови. Привезла їм Пташку. І її повезли далі на схід – Пташка мала летіти у вирій. (Не переживайте, вона ще повернеться.)

Кетрін сумувала за своєю улюбленицею, тому якось пішла на те місце, де знайшла її, і побачила пташку, дуже схожу на Пташку. «Пташко, якщо це ти, дай мені знати», – сказала Кетрін. У відповідь Пташка сіла їй на голову.

Ось так… Часом і неможливе буває можливим.

My Collection of Autographs

For Children and Parents

Daria Tsveck

        This is the first book that I’m going to write about here. In all, there are 7. This cute lion was drawn by Marjana Savka at the presentation of this book in Ternopil, Ukraine. My aunt and uncle live there and they sent me this book. It’s about Ukrainian customs and traditions and it also has interesting recipes that have to do with holidays.

Ida B

Katherine Hannigan

        The Author, Katherine Hannigan came to our school. It wasn’t very hard for her because she lives right across the street from my school. She talked about her books, where she gets her ideas, and how we need to do our writing for school. Then she told us stories about her cats and a bird she found (look at Bird Story). Later she signed the books we had a chance to buy before. It was very fun listening to a famous author talk.

Little Skipper Boating Guide

Buck Wilder

        You’ve probably guessed that Buck Wilder is a pen name. His real name is Timothy Smith. He came to our school too, but he’s not from our area. He came last year and he, just like Katherine Hannigan, talked about his books, and his life. He also talked about how he makes his books (he’s not just the author, but also the artist.) In his books you have to find Fingers (a hand) and Fuzzy (a fuzzy worm/caterpillar). Buck Wilder writes books about nature, the outdoors and how we need to behave outdoors. The cool thing, Tim Green, is a character in his own books. (Not as Tim Green, but as Buck Wilder, of course.) The funny thing is that while in real life he’s completely bald, in his books Buck Wilder has a big beard and lots of hair. J

Turtle in Paradise

Jennifer L. Holm

        You don’t understand what the first part of the signature says? Well, that’s because it’s in Ukrainian. And what it means is “For Maria”. And no, Jennifer Holm does not know Ukrainian. My friend Oksana Lushchevska was at Holm’s presentation at the University of Georgia. She asked Jennifer L. Holm to write that. Why did Holm listen? My words that everyone has their own paradise were one of the topics of conversation there.

 I already wrote about Turtle in Paradise before, twice. If you’re interested, please click on the links below:

Turtle in Paradise

The Presentation (In Ukrainian)

Solka and Tara-Pata the Cook

Lana Svitankova

and

Oksana Lushchevska

        In this book, besides the story you can also find interesting recipes like “Curly Sunny Sandwiches”, “Salad-Crawler” and “Castle made of Cookies”. I already tried some of the recipes myself, and found them to be very tasty.

        This book has two authors, but it’s only signed by one. Too bad, but I have a different book signed by Oksana Lushchevska.

Caroler Wolf
Oksana Lushchevka

        I know that this book is not for my age by far, but the signature says “For Maria to read to Julia, and for Julia to enjoy.” Maria – that’s me and Julia is my little sister. This book is about a boy and a wolf, and it’s very cute. For kids 1-4 years of age.

True (Sort of)

Katherine Hannigan

        This is the story that Katherine Hannigan told us:                One day there was a storm. After the rain stopped pouring, the lightning stopped striking and the thunder stopped booming, Katherine went outside. There she found a small bird that probably fell from its nest. Hannigan thought that it as a sparrow. She called the Iowa Wildlife Association and asked them if it was okay to raise a sparrow. They said yes. She had to feed him milk until he grew old enough to bird feed. Every 4-6 hours, even at night, she got up and fed the bird milk from an eyedropper.

         She called the sparrow Bird. The bird started trusting Hannigan. Bird, said Katherine, and the bird flew closer. Sat on her arms, shoulders, head. Then it was time to go from milk, to birdseed. Bird didn’t want to eat the seeds. So Katherine got suspicious and checked the bird encyclopedia again and saw a bird that looked just like Bird. It was NOT a sparrow. It was a golden-bellied flycatcher, a bird that, unlike the sparrow, migrated to the south for the winter. Also, flycatchers eat spiders, bugs, flies, etc… Definitely not birdseed. Hannigan put a flycatcher outside and gave the bugs to Bird. After that she called the Wildlife Association again. They told her to bring the golden-bellied flycatcher to a branch of the Association. So she drove Bird to them. After that, she learned, he drove all the way around Iowa to the southern border. Bird was suppose to go migrate for the winter. (Don’t worry, he’ll be back.)

        Katherine missed Bird, sop one time she went to the place where she first saw Bird. There she saw a birdy, very similar to Bird. “Bird, Katherine said, if that is you, then just let me know.” The bird flew closer. “Bird?” The bird sat on Katherine’s head.

        So… That story shows that even the most impossible things are sometimes possible.

Іда Б.

«Іда Б.» Кетрін Ханніґан

Ida B. Katherine Hannigan

Я часом думаю, що, якби я була одна в класі, тобто вчилася вдома, я могла б набагато швидше закінчити школу. Героїня цієї книжки вчилася вдома…

…поки її мама не захворіла на рак. Тепер Іді Б. треба йти в звичайну школу. Вона через це дуже дратується, бо коли була менша і ходила до школи, вчителька відмовлялася кликати її Іда Б. і називала просто Іда. З того часу Іда Б. повертатися у школу не захотіла. Вона виконувала завдання до обіду, потім їла й бігла надвір – гратися зі струмочком (який був дуже балакучим) та всіма яблунями, що росли в їхньому саду. Так-так, не в струмку, а зі струмком. Бо ж він, так само як і дерева, вміє розмовляти.

Коли тато каже Іді, що їй треба повертатися до школи, її серце стає маленьким холодним камінчиком, неспроможним на любов. (Не переживайте, потім усе буде добре.)

Та коли Іда Б. іде до школи, всі до неї добрі. Правда, дехто ображається, бо вона гаркає і бурчить. Її друг Райлі пробує залучити її до своїх ігор на майданчику, хоче, щоб вона була його партнером на уроках і таке інше.

Крім того, міс Вашингтон, учителька Іди Б., зовсім не така, як та, що була у дівчинки у першому класі.

Завдяки турботі та увазі вчительки та друзів Іда Б. вирішує всі свої проблеми та знову стає хорошою люблячою дівчинкою.

Книжка мені сподобалася, бо я переживала за Іду, дивувалася, коли вона робила щось не дуже розумне (хоча зі мною теж таке часом трапляється) і раділа, коли в неї нарешті усе налагодилося.

Мені було дуже цікаво читати «Іду Б.» ще й тому, що я знала, що, якщо у мене виникнуть якісь питання, я можу спитати в авторки, бо ж Кетрін живе через дорогу від моєї школи. Так і сталося – міс Ханніґан прийшла до нас на урок. Але про це я розповім в іншому дописі, який викладу згодом. До зустрічі та приємного читання!